Трагедії - Евріпід
СТАРЕЦЬ
Тоді б я міг спокійно із життя піти.
ЕЛЕКТРА
Однак Ореста проведи насамперед.
СТАРЕЦЬ
Туди, де німфам свято влаштував Егіст?
ЕЛЕКТРА
Ну, так. І все, що треба, скажеш матері.
СТАРЕЦЬ
660] Що чув од тебе, - слово в слово їй скажу.
ЕЛЕКТРА
(Орестові)
Берись за діло. Першим завдаси удар.
ОРЕСТ
Готов я, сестро. Хай лиш хтось веде мене.
СТАРЕЦЬ
Вести готов я, хай і старець, з радістю.
ОРЕСТ
Отецький Зевсе! Стань на ворогів моїх!
Поспівчувай нам, гідним співчуття твого!
ЕЛЕКТРА
Поспівчувай нам! Ми ж бо - внуки, кров твоя!
ОРЕСТ
Й ти, Геро, вівтарів мікенських владарко,
Якщо це справедливо, взяти верх нам дай!
ЕЛЕКТРА
За батька дай помститись найдорожчого!
ОРЕСТ
670] Й ти, батьку, що в Аїді, вбитий підступом,
І ти, владарко Земле, - простягаю ось
До тебе руки, - не залиш дітей в біді!
ЕЛЕКТРА
Бери з собою всіх полеглих списників, [263]
Що з ними ти фрігійців подолав колись,
Усіх, хто нечестивих вбивць ненавидить!
ОРЕСТ
Ти чуєш, батьку, жертво неньки нашої?
ЕЛЕКТРА
Усе наш батько чує. Та вже йти пора.
Егіста вбити мусиш - я прошу тебе.
А трапиться, що згинеш, переможений, -
680] Вважай, що я вже мертва: не вагаючись,
У груди меч двогострий устромлю собі.
(Подає братові зброю).
Тепер піду додому й приготую все.
Щаслива буде звістка - святкуватиме
Весь дім наш, а загинеш - опечалиться
Назавжди. Ось що, брате, я кажу тобі.
ОРЕСТ
Усе я знаю.
ЕЛЕКТРА
А тому-то мужній будь.
Орест з Піладом відходять.
(До хору).
А ви, жінки, негайно сповістіть мені,
Як бій почнеться. Буду ждати наслідку
З мечем напоготові: ворогам своїм
690] Повік не дамся в руки, переможена, -
Над мертвим тілом хай собі знущаються!
(Відходить).
СТАСИМ ДРУГИЙ
Строфа І
Ще й такий є між сивих переказів:
Десь на схилах аргоських гір
Пасовищ охоронець - Пан
Оспівав на солодкій сопілці своїй
Годувальниці-матері славне дитя -
Золоторунне ягнятко.
На підніжжя стрімке
Ставши, гукає окличник:
700] «Гей, на площу, на площу всі,
Хто в Мікенах живе, спішіть!
Там вас дивнеє диво жде -
Посланий небом лячний [264]
Вашим володарям дар»!
Атрідів дім
Радості й щастя повен.
Антистрофа І
Відчинилися храми золочені,
Забуяли вогнем ясним
В усім місті жертовники.
710] Милозвучні пісні свої флейта лила,
Супровідниця муз, - про ягня золоте,
Дивне Тієстове руно,
Йшла вже слава лунка.
Потім дружину Атрея
Він схилив до перелюбу
І те чудо, небесний дар,
Разом з нею в свій дім забрав.
Людям же гордо звістив:
«Я володію тепер,
720] Лиш я один,
Золотосяйним дивом».
Строфа II
Повернув тоді Зевс
Мерехтливих зірок шляхи
Й сонця палахкотливий блиск
І промінну Аврору.
Й на південні краї поплив
Небосхилом пекучий жар,
А на північ - дощі потяглись.
Володіння Амона зате
730] Геть засохнули - ні роси,
Ні рясних благодатних злив
Із неба.
Антистрофа II
Так говорять. Мені ж,
Далебі, щось не віриться
В те, що шлях свій змінить могло
Сонце золотолике
Всім на шкоду, аби лишень
Хтось один був покараний.
Задля страху - щоб шана була
740] До богів, пішли вигадки ті.
їх забувши, ти мужа свого
Вбила, хоча такі славні брати
У тебе. [265]
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та що це?.. Крик чи стогін? Чули, подруги?
Чи то здалося?.. Попідземний Зевса грім?..
Ну ось же, ось... Виразні чути оклики.
Електро, вийди з дому, підійди до нас!
Входить Електра з мечем.
ЕЛЕКТРА
Ну що там, мої любі? Як там бій іде?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не знаю. Чую крик лиш. Мов конає хтось.
ЕЛЕКТРА
(прислухаючись)
750] Іздалеку долинув... Чутно все-таки...
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Далекий голос, а такий виразний він.
ЕЛЕКТРА
Чи то аргівець зойкнув, а чи з друзів хто?..
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Не розпізнати. Там на всі лади кричать.
ЕЛЕКТРА
(прикладаючи до грудей меч)
Умерти мушу, значить. Що ж вагаюся?
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
(хапаючи її за руку)
Стривай! Спочатку все докладно виясни.
ЕЛЕКТРА
Якби все добре - вже були б тут вісники.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ще прийдуть: таж нелегко вбити владаря.
Входить вісник.
ВІСНИК
Мікенські діви й друзі! Сповіщаю вам
Про перемогу: доля усміхнулася
760] Оресту. Впав убивця Агамемнона
Егіст. За це Всевишнім слід подякувать.
ЕЛЕКТРА
А хто ти? Так на слово й довірять тобі? [266]
ВІСНИК
Не впізнаєш, Електро, слуг Орестових?
ЕЛЕКТРА
О друже любий, вибач: не впізнала я
Тебе із страху, щойно лиш приглянулась.
То впав убивця батька?.. Впав, ненависний?
ВІСНИК
Упав. Для тебе ще раз я потверджую.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Богове! Правдо всевидюща! Дяка вам!
ЕЛЕКТРА
Та розкажи-но, як Орест убить зумів
770] Тієстового сина? Розкажи мерщій?
ВІСНИК
Лиш за поріг ступивши, скоро вийшли ми
На шлях, де двоколійний біг од воза слід.
Ось там і був зухвалець - володар Мікен.
Гуляв собі в саду він гарно зрошенім
І гілки мирта для віночка зрізував.
Нас, вгледівши, гукає: «Я вітаю вас,
Мандрівці! Хто такі ви? Із яких країв?»
Орест же: «До Алфея ми з Фессалії
Йдемо з дарами Зевсу Олімпійському».
780] Егіст на те: «Із нами випадає вам
Гостину розділити: он бичків яких
Я вибрав - хочу німфам їх пожертвувать.
Уранці розбуджу вас - надолужите
Своє в дорозі. Не відмовте в дім зайти».
Хапає з цим за руку й прямо силою
Веде у дім нас - як тут заперечити?
Ледь увійшли ми, - вже нетерпеливиться:
«Гей, хто там? Швидше принесіть води гостям,
Щоб тут же, чисті, стали при жертовнику».
790] Орест же знову: «Щойно ж ми омилися
В воді струмковій. Та якщо з аргосцями
Складати жертву можна й чужоземцеві,
То ми готові й згодні, повелителю!»
На тому й стали; перервалась бесіда:
Відклавши зброю, і сторожа, й слуги всі
Взялись ураз за діло. Ті із дзбанами
Біжать, а ці - з кошами; інші вогнище
Розводять і довкола нього мідниці
Опуклі ставлять. Дім весь ходить ходором.
800] Тут муж твоєї неньки на вівтар сипнув
Рясним ячменем, так ось примовляючи:
«Хай часто, німфи скельні, я й жона моя, [267]
Що дома, вам дарами догоджаємо.
Нехай щастить нам; ворогів - хай лихо б'є!»
Тебе й Ореста, значить. А велитель мій
Благав богів про інше напівшепотом -
Вернути дім отецький. Сам Егіст тоді
Взяв ніж прямий з корзини; зрізав шерсті жмут
І тут же кинув у вогонь правицею.
810] Як тільки слуги підняли бичка того -
Штрикнув його залізом, а
