Трагедії - Евріпід
Що з волі Еврістея вбити й гідру я,
І лева зміг, а смерті від дітей своїх
Не зваживсь одвернути? Ні, не смів би вже
Гераклом переможним називатися.
ПРОВІДНИК ХОРУ
По-праву ж дітям - батько, діти - батькові
590] На старість помагають, муж - обраниці.
АМФІТРІОН
І в тебе, сину, право друзям - другом буть,
А недругів - карати, не спіши лишень.
ГЕРАКЛ
Та про який тут поспіх може мова йти?
АМФІТРІОН
Чимало вбогих, що багатства маревом
Засліплені, володар на свій бік схилив.
Вони, піднявши чвари, край спустошили,
Сусідів зграбувавши; що згромадили, -
Те й змарнували у дозвіллі, в лінощах.
Тебе хтось, певно, бачив, насторожі будь,
600] Щоб ворог, згуртувавшись, не здолав тебе.
ГЕРАКЛ
Не страшно! Хоч би й ціле місто бачило.
А втім, уздрівши птаха лиховісного,
Я знав: якесь нещастя потрясло мій дім.
Тож непомітно, батьку, я прийшов сюди. [170]
АМФІТРІОН
Гаразд. А зараз поклонися вогнищу
Й оселі рідній покажися, батьківській.
Владар ось-ось тут буде, і дітей твоїх,
Жону й мене тягтиме, щоб під ніж оддать.
Лишившись тут, - успішно все полагодиш,
610] Без небезпеки. Місто не раніш турбуй,
Аж тут, мій сину, візьмеш верх над ворогом.
ГЕРАКЛ
Хай так і буде. Добра думка. В дім іду.
Прибувши врешті з володінь безсонячних
Аїда й Кори, все ж не гордуватиму
Домашніми богами - спершу їм вклонюсь.
АМФІТРІОН
Ти справді під землею, любий сину, був?
ГЕРАКЛ
Ще й звіра звідти вивів триголового.
АМФІТРІОН
Його здолав ти, а чи з рук богині взяв?
ГЕРАКЛ
Здолав: на щастя, спершу бачив таїнства.
АМФІТРІОН
620] Той звір тепер в оселі Еврістеєвій?
ГЕРАКЛ
У гаї Кори, в місті Герміоні він.
АМФІТРІОН
А Еврістей хоч знає, що вернувся ти?
ГЕРАКЛ
Ще ні: спішив до вас я - стан речей пізнать
АМФІТРІОН
Чому ж так довго, сину, ти в Аїді був?
ГЕРАКЛ
Тесея ще виводив, тож затримався.
АМФІТРІОН
А де він? Чи подавсь на землю батьківську? [171]
ГЕРАКЛ
В Афіни рушив, радий, що з Аїду втік.
Але жвавіше! Отчий дім вас, діти, жде!
Приємнішим, напевно, буде вхід для вас,
630] Ніж вихід був. Сміліше! І не треба вже
Намарне сліз вам проливать потоками.
Й тобі, дружино, духом піднестись пора
І не тремтіти. Відпустіть же одяг мій!
Не птах я, щоб од милих ген одлинути.
Не відпускають... Ще цупкіш схопилися
За поли. Зблідли, наче лезом бритви йдуть.
Обнявши, поведу вас. Так човни малі
Судно велике тягне. Хто ж одмовиться
Про діток дбати? Тут усі ми сходимось:
640] Дітей своїх і знатні, й люд без імені
Однако люблять. Нас лише майно різнить:
Дітей - владар чи злидень - рівно любимо.
Входить у дім разом з дітьми, Мегарою та Амфітріоном.
СТАСИМ ДРУГИЙ
ХОР
Строфа І
Юні літа - мила пора,
Старість - вага гнітюча:
Мов Етна сама, так і вона
Над головою висне,
Млою встеляє вічі,
Зір мені гасить.
Все б оддав я - і персів трон,
650] І золотоверхі вежі,
Тільки б одну юність лишив:
Прекрасна вона і в багатстві,
І в скруті така ж осяйна.
Старість убивчу, важку клену -
Хай на море, під сиву йде
Хвилю! Хай до людських осель
Вік не входить вона, до міст, -
Ген у повітрі безплідному
Хай, понура, ширяє.
Антистрофа I
660] Був би таким глузд у богів,
Як у людей кмітливих, -
Подвійну б тоді молодість мав
Той, хто живе по правді. [172]
Цим і різнився б чесний:
Вмерши, - він ще раз
День уздрів би й життєвий шлях
Під сонцем верстав би вдруге.
Хто ж не добром - кривдою жив,
Свій вік тільки б раз вікував він.
670] Тоді б уже видно було,
Хто справедливий, а хто - лихий.
Вміє ж той, хто судно веде,
Розрізняти зірки рясні.
Тільки люд не позначений.
Час же хутко по колу йде,
Й верх бере лиш багатство.
Строфа II
Солодкий хор муз і харит,
Поки сонце ще бачу,
Поти й плекатиму я.
680] Хай і не жив би, глухий до них,
Без вінків яснобарвних.
Бо й співець сивочолий
Мнемосіну радо славить.
От і я склав переможну
Пісню на честь Геракла,
А поруч був Бромій - даритель вина,
А поруч - кіфара, сім струн гомінких,
Поруч - флейта лівійська.
Чи б міг я про муз, що мене
690] В коло взяли, мовчати?
Антистрофа II
Делійські діви співають хвалу -
Славлять Феба - щасливу
Парость Латони - й пливуть
Круг його храму в танку легкім.
Так і я подам голос
Перед домом Геракла -
Кволий старець, лебідь білий.
В пісні ж тій - про щастя мова:
Дав нам його - син Зевса.
700] Яким би високим не був його рід -
Ще вище він силою духу злетів:
Людям жити спокійно
Дозволив - потвор жахних
Світ уже не лякався. [173]
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
У супроводі сторожі появляється Лік.
З палацу виходить Амфітріон.
ЛІК
Якраз упору на поріг виходиш ти,
Амфітріоне: я заждався - годі вам
Так довго перед смертю наряджатися.
Виводь же з дому і жону Гераклову,
Й дітей негайно! Чи ж не обіцяли ви
710] Померти добровільно, не впираючись?
АМФІТРІОН
Глумишся наді мною у біді такій,
Коли я сина втратив, безпорадним став?
Шануй, хоч можновладець, поміркованість.
Та вже, коли наважив доконати нас,
Коритись треба, що велиш - виконувать.
ЛІК
То де ж Мегара? Внуки де Алкменині?
АМФІТРІОН
Здається... хоча двері он зачинені...
ЛІК
Здається? Що здається? Домовляй уже!
АМФІТРІОН
Припали молитовно всі до вогнища.
ЛІК
720] Померти ж мусять, хоч би як молилися.
АМФІТРІОН
Намарно й мужа кличе - тінь умерлого.
ЛІК
Його нема вже; значить - не повернеться.
АМФІТРІОН
Хіба з богів хтось міг би оживить його.
ЛІК
Іди до неї й тут же приведи сюди.
АМФІТРІОН
Зробивши це, я вбивства б став учасником.
ЛІК
Гаразд. Щоб ти не мучивсь, надто жалісний, [174]
Я сам - чого ж боятись? - піду й виведу
її з синами. Гей же, слуги, рухайтесь!
Упораємо діло - й спокій матимем.
(Входить із сторожею в дім).
АМФІТРІОН
730] Іди назустріч долі. Може, інший те,
Що треба, зробить. Бо як ти лихе чинив -
Лихого сам зазнаєш. Як то гарно він
Рушає, друзі! В пастку, що наїжилась
Мечами, втрапить, хоч у неї діток мав
Із
