Трагедії - Евріпід
1080-1081. ...гірко сином буть Нешлюбним. - Мати Гіпполіта, амазонка, не була громадянкою Афін, тому її син вважався позашлюбним (див. також прим, до «Медеї», рр. 596-597).
1090. Латони дочка - Артеміда, Діктіина (р. 1128).
1137. Харшпи - три дочки Зевса й Евріноми, супутниці Афродіти, богині радості й жіночої принади.
1186. Дорогою... в Епідавр... - Дорога з Трезена в Епідавр проходить гористим суходолом, а не вздовж моря, як це описує Евріпід, щоб зробити можливою появу повторного морського бика.
1242. їда - йдеться, очевидно, не про гірське пасмо поблизу Трої, а про однойменну гору на Кріті, звідки походить Федра.
1370. Хоч Евріпід, на відміну від своїх попередників, причину всіх бід бачить у скаламученій пристрастями людській душі, тут, за традицією, згадується якийсь «давній гріх... родичів».
1412-1413. Того, хто їй милий... - тобто Адоніса, прекрасного юнака, що його покохала Афродіта; Адоніс одначе загинув не від стріли, пущеної Артемідою, а на полюванні, від кабана.
© Aerius, 2003
Геракл
Переклад А.Содомори
© Евріпід
© А.Содомори, 1993
Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.:153-198.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
ДІЙОВІ ОСОБИ
ГЕРАКЛ
АМФІТРІОН
МЕГАРА
ТЕСЕЙ
ХОР ФІВАНСЬКИХ СТАРЦІВ
ЛІК
ІРІДА
ЛІССА
ВІСНИК
Дія відбувається перед палацом Геракла у Фівах.
ПРОЛОГ
Перед палацом на східцях вівтаря Зевса Рятівника сидять Амфітріон, Мегара і три малі сини.
АМФІТРІОН
Амфітріона хто б не знав аргоського?
Із Зевсом ложе він ділив, Алкея син,
Онук Персея, батько нездоланного
Геракла? Так, у Фівах я свій дім заклав,
Де земнородних плем'я проросло з ріллі, -
Мужі, з яких лиш горстку пощадив Арес.
їх діти, внуки - тут, у місті Кадмовім.
Од них Креонт родився, Менекея син,
Владар земель цих, А Мегарі - батько він.
10] Весь люд кадмейський гучно прославляв її
Під звуки флейт весільних, як в оселю цю
Геракл із нею входив - із дружиною.
Одначе, Фіви - мій осідок - кинувши,
Жону Мегару й свояків, рішив мій син
Переселитись - жити в стінах Аргосу,
В краю кіклопів, звідки я був вигнаний
За кров Електріона. Щоб зарадити
Біді моїй - отчину повернуть мені,
Стократно заплатив він Еврістеєві:
20] Звільнив од чудиськ землю. Чи то Гери гнів
Його раз по раз жалив, чи гнав долі бич.
Трудних чимало довершивши подвигів,
Насамкінець він через гирло Тенару
В Аїд зійшов: потвору - пса тритілого
Мав вивести до світла, й не вернувсь відтіль.
Давно така йде чутка в місті Кадмовім,
Що Лік, який Діркею за дружину взяв,
У семибрамних Фівах був велителем.
А потім - близнюки два, Зевса пагони,
30] Зет з Амфіоном, білокінні владарі.
Так ось нащадок Ліка (Зветься також Лік)
Сам не фіванець - із Евбеї виходець,
Убив Креонта. Вбивши - править краєм тим, [155]
Безладдям скориставшись і незгодами.
Тож нам, які з Креонтом споріднилися,
Біда, як нині видно, чимала грозить.
Бо, поки син мій - у підземних закутах,
Теперішній владар наш, Лік, намірився
Скарати смертю всіх дітей Гераклових,
40] Убити й жінку, щоб одмити кров'ю кров;
Завзявсь іще й на мене (та який то муж
Із старця?), щоб ті діти, віку зрілого
Сягнувши, за Креонта не помстилися.
Так ось, у млу підземну вибираючись,
Мій син мені в опіку дав дітей своїх
З їх матір'ю у домі, щоб не згинули
Гераклові нащадки. Отже, сівши тут,
Рятунку жду від Зевса при жертовнику,
Що син мій благородний спорудив колись
50] На згадку про звитягу над мінійцями.
Тож сидимо тут, усього позбавлені -
Голодні, спраглі, голі - на землі сирій
Спимо, прилягши, бо ж із дому рідного
Нас вигнано - рятунку й не ждемо уже.
Одні з-між друзів - друзі на словах лише;
А справжні - помогли б нам, та снаги нема.
Ось так-то в горі... Хто хоча б на крихітку
Зичливим був до тебе, - не бажай тому
Шукати в скруті друга незрадливого.
МЕГАРА
60] О старче! Ти фіванців - аж не віриться! -
На місто вів тафійське, зруйнував його.
Так-так... Безсмертних воля - темна ніч для нас.
Була ж і я щаслива статком батьковим:
Багатством він пишався й володіннями,
Що меж не мали: довгим списом ширив їх,
На інших можновладців наступаючи.
І діток мав: мене ось шлюбом славним він
З Гераклом, твоїм сином, пов'язав колись.
Та нині - все пропало. Вмерти мусимо
70] І я, і ти, о старче, і Гераклові
Нащадки - діти!.. Марно я окрила їх,
Мов птиця - пташеняток неоперених.
Вони ж навперебій мене випитують:
«То де наш батько, мамо? Що ж то робить він?
Коли, нарешті, прийде?..» Свого татонька
Шукають, нетямущі. їх розраджую,
Як можу, казочками, та сама здригнусь,
Лиш рипнуть двері: діти - біля них уже:
Обнять коліна хочуть батька любого.
80] Яку ж надію, до рятунку шлях який,
О старче, вкажеш? Тільки ти - порадник мій. [156]
Ні з міста вийти нам не вдасться потайки -
Чи можемо змагатись із сторожею? -
Ані на поміч друзів покладатися
Не варто більше. Поділися ж думкою
Чимшвидше, смерть-бо поряд, годі гаятись!
Безсилі - та не будьмо безпорадними.
АМФІТРІОН
Ой, не в такому, дочко, ми становищі,
Щоб радами так легко розкидатися.
МЕГАРА
90] Чи болю мало? Чи життя цінуєш так?
АМФІТРІОН
І сонцю рад я, і надію теж люблю.
МЕГАРА
І я. Та що з надії безнадійної?..
АМФІТРІОН
Загайка різні біди виліковує.
МЕГАРА
Непевність же тим часом догризе мене.
АМФІТРІОН
А що, коли заблисне в скруті нинішній
Тобі й мені щасливий вихід, донечко?
А що, як чоловік твій, син мій вернеться?
Отож кріпися і подбай, щоб сліз гірких
Не проливали й діти: їх в оману вводь,
100] Дарма, що нещасливу, та потрібну їм.
Виснажується й горе, що людей гнітить,
Вітри не завжди мають міць однакову,
Щасливі - щастям не постійно тішаться,
Все сходиться, все знову врізнобіч іде;
Найкращим той є, хто й у скруті має ще
Надію; безнадія - знак лихих людей.
ПАРОД
На орхестру вступає хор п'ятнадцяти фіванських
старців, колишніх бойових соратників Амфітріона.
ХОР
Строфа І
Наверх до палацу насилу йду,
Де старця сивого ложе,
На посох опершись; тужливий спів [157]
110] Сную, наче той білоперий лебідь.
Один тільки голос од мене лишивсь,
Одна лиш тінь невиразна,
Що постане бува уві сні
