Трагедії - Евріпід

Хай тремка, та прихильна

До тих діток без батька, до тебе, мій

Сивочолий друже, й до тебе, що ждеш

Із Аїду, оплакуєш мужа.

Антистрофа

Хай важко вам, ноги, - несіть мене,

Все вище, не підгинайтесь!

120] Не кінь я, що тягне тяженний віз

Під гору, напнувши ремінні шлеї.

Візьмись, хто ослабнув, за руку мою,

За одяг: старцеві - старець

Допоможемо!.. Дружно колись

Ми пліч-о-пліч ставали

Молодими до бою, зімкнувши щити!

Величавим Фівам, вітчизні своїй

Ми не сором приносили - славу!

ЕПОД

Хор звертається поглядом до дітей Геракла.

Гляньте: в блиску їх очей

130] Впізнається дух Геракла.

Й доля батькова тяжка

їм у спадок залишилась.

Ми, однак, - їх боржники...

О яких захисників

Ти втрачаєш назавжди

В дітях тих, Елладо!

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

ПРОВІДНИК ХОРУ

Та до палацу, бачу, сам велитель наш,

Володар цього краю, наближається.

У супроводі сторожі появляється Лік.

ЛІК

Гераклового батька і жону його

140] Спитать, якщо це можна, - а володарю,

Гадаю, можна, - я хотів би ось про що:

Чому із смертю й досі зволікаєте? [158]

Яка ж надія при житті тримає вас?

Гадаєте, що батько діточок ось цих

Повернеться з Аїду? Надарма той плач

Розпочали ви, раз умерти мусите, -

І ти, хто гордий з того, що жона твоя

Од Зевса новим богом розродилася,

І ти, що мужем незрівнянним славишся.

150] Бо що таке Геракл твій? Вклав чудовисько

Болотне - Гідру? Лева вбив Немейського?

Але ж подужав не руками голими,

Як похвалявся, - скористався зашморгом.

Тому така зухвалість? Через це б я мав

Гераклових дітей од смерті вибавить?

Та й хто він? Сильний духом? На словах хіба.

Долав лиш звірів. Чим ще похвалитись міг?

Тримав щита в лівиці? Чи із списом став

На ворога близького? Ні - стрілу пускав,

160] Лякливих зброю, будь-коли втекти готов.

Не лук ознака мужніх; доказ мужності -

Коли незмигно в першій лаві дивишся

На спис, що прокладає рани-борозни.

І знай, що не безчесність, а завбачливість

У вчинку моїм, старче: я ж престол посів,

Креонта вбивши, що цим дітям дідом був,

Мегарі - батьком. Тож чи не зростатимуть,

Коли б і їх не вбив ще, юні месники?..

АМФІТРІОН

Якщо про сина йдеться, - Зевсу-батьку слід

170] Про нього дбати. Я ж, Геракле, мовою

Вкажу, наскільки муж цей помиляється.

І не стерплю, щоб так він зневажав тебе.

Про боягузтво спершу. Звинувачувать

Геракла в ньому - чиста нісенітниця!

Тут і безсмертних я за свідків матиму.

До блискавиці Зевса я звертаюся,

До повоза, в якому мчав Геракл, що вклав

Жахних гігантів земнородних стрілами

Й серед богів звитягу святкував гучну.

180] Й четвероногих, о нікчемо-владарю,

Кентаврів, що в Фолої, забіяк, спитай,

Кого з мужів назвали б найхоробрішим,

Хіба не мого сина - справді мужнього?

Спитай ще на Евбеї рідній, в Дірфія,

Чи хто тебе похвалить. Не засвідчать там,

На батьківщині, твого вчинку доброго.

Ти зневажаєш наймудріший винахід -

Стрілу летючу. Слухай, щоб розумним буть.

Гопліт - невільник власного озброєння.

190] Й коли з ним поряд боязливі воїни, [159]

То й сам, хоч і хоробрий, загибає він.

А спис зламавши, смерті не відверне вже

Від себе: нічим більше захиститися.

Хто ж луком володіє, - неабияка

У того перевага: сотні стріл здаля

Пускаючи, боронить інших воїнів,

А ворогів карає: з тятиви летить

На зрячих - смерть незрима, несподівана;

Себе ж на небезпеку, ставши осторонь,

200] Не наражає. Саме в цьому бачу я

Військову мудрість: бити супротивника,

Себе - щадити й не вповать на випадок.

Що думав, те сказав я про Гераклову

Хоробрість і, гадаю, відсіч дав тобі.

Ти задля чого хочеш цих дітей вбивать?

За що виниш їх? Лиш в однім розумний ти:

Дітей сміливця, будучи нікчемою,

Боїшся. Але прикро, що ми гинемо

Через твою нікчемність, бо страждати б мав,

210] Нахабо, саме ти од благородніших,

Якщо б явив нам ласку правдолюбний Зевс.

А хочеш у цім краї бути владарем, -

Дозволь нам на вигнання, в чужину, піти.

Не скривджуй- інших, щоб не буть покривдженим,

Коли захмарить твоє щастя бог якийсь.

Так-так!..

О земле Кадма! Мушу ще й до тебе я

Звернутись нині з гіркотою, з докором:

Така Гераклу дяка й діточкам його

За те, що сам колись він із мінійцями

220] Зітнувсь і волю для фіванців виборов?..

Не похвалю й Еллади, й не мовчатиму

Про кривду мого сина: чи ж не слід було

Дітей цих рятувати - збігтись еллінам

З вогнями, збройно, й борг сплатить Гераклові,

Що суходіл очистив і моря для них?

Ні Фіви за вас, діти, не вступилися,

Ані Еллада. Лиш на мене дивитесь,

Безсилого, а що я? Голос, тінь його.

Була колись та сила - та й минулася,

230] Тремтлива старість підступила, бачите.

А чув би міць колишню, то з мечем в руці

На кривдника б я вийшов - і скривавив би

Руду його чуприну, щоб тікав відсіль

Од мого списа - за краї Атлантові.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Хто чесний - чи не скаже слова влучного.

Як є нагода, хоч би й не промовцем був? [160]

ЛІК

Воюй, воюй словами, виговорюйся!

А я - ділами вже за все сплачу тобі.

На Гелікон же, слуги, на Парнас ідіть,

240] Хай дров там дроворуби понарубують,

А привезуть до міста - вколо вівтаря

Складіть їх стосом. Розгориться вогнище -

Спаліть оцих зухвальців! Час-бо знати їм,

Що не мертвець у Фівах при кермі стоїть -

Я сам за владаря тут, сам паную тут.

(До хору).

А ви, о старці, що мені перечите,

Не лиш дітей Геракла гірко будете

Оплакувать, а й долю дому власного,

Зазнавши лиха. Все це нагадає вам,

250] Хто правити тут має, хто - коритися.

ПРОВІДНИК ХОРУ

О ви, кого засіяв у ріллю колись

Арес, у змія хижі зуби вирвавши!

Чи не піднять нам зараз наші посохи,

Правиць опору, щоб скривавить голову

Цьому нахабі, зайді, не кадмейцеві,

Що сміє тут, негідник, верховодити?

І все ж безкарно панувать не дам тобі,

Не загребеш, неситий, праці рук моїх,

Кривавиці моєї. Як прийшов сюди,

260] Так підеш, лиходію. Поки дихаю, -

Не вб'єш дітей Геракла. Хоч яка глибінь

Землі б його вкривала, заступлюсь за них.

Цей край занапастивши, - нині правиш ним,

А хто рятівником був, - той покривджений.

Чи зайве щось роблю я, помагаючи

Відсутньому,