Трагедії - Евріпід
Й тирса не видно, що Бромію милий...
АМФІТРІОН
(із палацу)
О роде наш!..
ХОР
900] Вже крові прагне. Що йому сок виногрон -
Волога божественна Вакха?
АМФІТРІОН
(із палацу)
Мерщій тікайте, діти, звідсіля!
Страшна зазвучала пісня...
На діток лови розпочав.
Свого довершить таки Лісса,
В дім увірвавшись!
Гай-гай!.. Біда!..
ХОР
Як не оплакувать батька похилого
І годувальницю - матір, що діткам цим
Марно життя дала?
ОДИН ІЗ ХОРУ
Дивись! Дивись!
910] Од бурі дім здригнувся... Крівля валиться...
Лунає гуркіт. У повітрі появляться збройна Афіна Паллада .
ХОР
Ой-ой! Що робиш тут, Зевсова доню,
В цім домі?
Усе плюндруєш, як, було,
Супроти гігантів, Палладо,
В бій, на прю, йшла ти. [180]
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
З палацу вибігає вісник.
ВІСНИК
О друзі сивочолі!..
ХОР
В тебе вість якась?
ВІСНИК
Там жах, у домі!..
ХОР
Ну, кажи... Лиш не загадками.
ВІСНИК
Діти загинули!
ХОР
Гай-гай!..
ВІСНИК
920] Тут є над чим ридати, бо жахна їх смерть!
ХОР
А руки батька-вбивці ще жахливіші!..
ВІСНИК
Що звідали ми, хто б міг описати це?
ХОР
Все ж про долю жахну, долю батька й дітей
Спробуй звістити нас -
Як на палац упав
Грізний богів удар,
А головне - про нещасних діток.
ВІСНИК
Вже на вівтар поклали жертву Зевсові,
Щоб дім очистить, як нового владаря
930] Геракл убив і геть пожбурив труп його.
Довкола стали дітки - любо глянути! -
І батько, і Мегара; круг жертовника
З кошем уже пройшлися; всі замовкнули.
Тут син Алкмени головню занурити
Правицею у воду очисну збиравсь,
Та занімів раптово. Це завважили
І батько, й діти. Далі мов не той він став:
Неначе божевільний, страшно вирячив
Заплилі кров'ю очі; потекла йому [181]
940] Із рота піна, обліпила бороду.
Зареготавши дико, він таке сказав:
«Палю вогонь жертовний, а чому ж то я
Не вбив ще Еврістея? Нащо двічі те
Робити, з чим за раз тут я упораюсь?
Сюди принісши Еврістея голову,
Відмию свої руки від усіх убивств.
То геть ті узливання! Геть ті кошики!
Хто вірну мою зброю - лук і кий подасть?
Іду в Мікени. Не забути б лома ще
950] Й гаків узяти: мури-бо кіклопові,
Під шнур червоний добре припасовані,
Підваживши, зруйную; далі - й місто все!»
Й на колісницю - хоч і не було її -
Ступив ногою (так йому здавалося)
Та й замахнувсь на коней наче пужалном.
І сміх тут брав нас, і водночас жах проймав.
Перезирнулись: що це - невтямки було, -
Жартує наш господар, а чи в шал упав?
А він по дому став ходити поспіхом,
960] Тоді, в світлицю вбігши, сповістив усім,
Що він - у місті Ніса, хоч у себе ж був.
Прилігши на долівку, до обіду взявсь,
Як то бува в дорозі. Перегодом же
Сказав, що вже на Істмі він лісистому.
Зняв одяг і відразу ж до змагання став,
А з ким - не видно; сам проголосив себе
Звитяжцем, до уваги всіх закликавши,
Мов глядача б там бачив. Далі, впевнений,
Що то Мікени, - в гнів на Еврістея впав.
970] Тут батько втрутивсь, дужу руку стримує:
«О сину! Що з тобою? Що за мандри ти
Придумав? Чи не вбивство, щойно вчинене,
Затьмарило твій розум?» Той, вважаючи,
Що то отець аргосця заступається
За сина, пхнув старого й з тятиви уже
В дітей пускає стріли, бо гадав, що то
Ворожих він карає - Еврістеєвих.
А ті - урозтіч: цей в подолі матері
Сховатись хоче, той - у тінь колони став,
980] До вівтаря пурхнув з них інший пташкою.
«Що робиш, батьку? - бідна мати зойкнула, -
Дітей вбиваєш?..» Зойкнув батько, слуг юрба.
А той оббіг колону й наздогнав таки
Жахливим скоком хлопця, і, прицілившись,
Ударив з лука в серце. Навзнак син упав,
Плиту камінну кров'ю заливаючи.
А вбивця радий. Ба, ще й хвалить сам себе:
«Один ось, - каже, - Еврістея виплодок
За батькову злобливість заплатив уже!» [182]
990] Й на другого приміривсь, що у затінку
Жертовника сховатись ще надію мав,
Та де там!.. Перед батьком впав навколішки,
До шиї, підборіддя ручки тягнучи, -
«О батьку, любий, - молить, - не вбивай мене,
Я твій, не Еврістея, змилуйсь, батеньку!»
А той, очима божевільно водячи,
Не в змозі зблизька у дитя стрілу пустить,
Підносить довбню й мов ковальським молотом
Синочкові русяву вмить розтрощує
1000] Голівку. Так от махом вклавши другого,
До двох цих жертв додати третю квапиться.
Сердешна мати встигла з-перед рук йому
Дитя забрати - в спальні зачинилися.
Шаленець, наче б мури брав кіклопові,
Розніс ущент одвірки, двері виважив,
Одним лиш стрілом і жону, й дитя пройняв.
Уже й на старця кинувсь, та Паллада тут
Утрутилась, явивши грізний образ свій:
Окутим міддю списом потрясаючи,
1010] Розлюченому в груди камінь кинула -
Й погаснув шал убивчий, і пірнув Геракл
У сон глибокий, навалившись спиною
На стовп, що впав там, розколовшись надвоє,
Серед розвалин, де недавно дім стояв.
А ми, з заціпеніння врешті вийшовши,
Із старцем міцно прив'язали сонного
Шнурами до колони, щоб, отямившись,
Іще чогось жахного учинить не зміг.
І спить, бідака, сном важким, безрадісним,
1020] Жону й дітей убивши. Я не знаю, хто б
На світі був од нього нещасливішим.
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Так пролилась, було, і в Арголіді кров -
Знаний Елладі всій, неймовірний вчинок
Дочок Данаєвих.
Та чи стара біда - рівня теперішній,
Що опинивсь у ній Зевсом народжений?
Впав і на Прокну шал - одинака свого
Музам пожертвувать.
Ти - трьох синів своїх, о безталаннику,
1030] Трьох у нестямі вбив!..
Гай-гай!..
Над ким почну
Свій похоронний спів? [183]
Танці, пісні які
Нині б аїд волів?
ЕКСОД
Відчиняються двері палацу. Видно Геракла, який спить,
прив'язаний до колони. Побіч нього - тіла Мегари і
трьох синів. У глибині сцени Амфітріон.
ХОР
Гай-гай!..
Погляньте: відчинено навстіж
Двері подвійні стрімких палат.
О горе!..
Погляньте: нещасного батька
Жертви - повбивані дітки там!..
А поряд - сам убивця спить, утомлений,
1040] Міцно охоплено грубими путами,
Затягнено вузлами
Тіло Геракла - при шнурі шнур -
До каменя - дому опори.
ПРОВІДНИК ХОРУ
А ось і старець-батько... Йде, вагається,
Мов птах, що втратив свій безперий виводок,
І плаче, й стогне, шлях гіркий верстаючи.
АМФІТРІОН
Не гомоніть ви так! Тихше-но, старці з Фів!
Чи ж не дозволите сном
