Трагедії - Евріпід
АМФІТРІОН
Всі ми пропали!.. Пропали ми всі!..
ТЕСЕЙ
А як зробив це?
АМФІТРІОН
В приступі шалу дітей убив
Стоголової гідри отрутою.
ТЕСЕЙ
Це все від Гери... Хто ж то сів між трупами?
АМФІТРІОН
Це він, страдник той - мій син - тужить там;
1200] Що на гігантів, було, йшов із безсмертними -
На смертоносний бій в полі флегрейському.
ТЕСЕЙ
Гай-гай! Чи був хто в світі нещасливіший?
АМФІТРІОН
Ні, нема таки іншого, [190]
Хто б таким тягарем і трудів, і страждань
Пригнутий був!
ТЕСЕЙ
Чого ж полою вкрив, сердешний, голову?
АМФІТРІОН
Щоб у вічі йому ти не глянув,
Бо ж твоїм побратимом назвався,
А нині він - дітовбивця.
ТЕСЕЙ
1210] Я тут, щоб співчувати. Відслоніть його!
АМФІТРІОН
Мій сину! Ти чув? Не ховай очей,
До сонця, молю, повернись лицем!
Побратимства борг має взяти верх
Над твоїми слізьми.
Я торкаюся, глянь, підборіддя твого,
Я коліна обняв твої, сльози гіркі
Проливаю з очей старечих.
Отож, сину мій,
Не поривайсь, мов лев, шалом охоплений,
1220] Стежкою згубною смерті жадаючи!
Що ж то за лік од бід - біди громадити?
ТЕСЕЙ
Тож годі вже сидіти, в біль занурившись!
Не відвертайсь од друзів, глянь у вічі їм!
Хоч ти у найчорнішу хмару вкутайся,
Незмірні твої біди проглядатимуть.
Чому правицю простягаєш боязко?
Гадаєш, я боюся привітать тебе?
В нещасті я - з тобою; чи ж не ти колись
Мене зробив щасливим, із безсонячних
1230] Осель Аїда знов до сонця вивівши?
Гидка мені та вдячність, що старішає,
І той щасливець, що в однім судні плисти
Із друзями в негоду не наважиться.
Ставай же! Глянь на мене. Годі голову
У плащ ховати. Риса благородного -
Приймати незворушно, що боги дають.
(Відслоняє йому обличчя).
ГЕРАКЛ
Тесею, бачиш долю діточок моїх?..
ТЕСЕЙ
Про все я чув, та й бачу, що показуєш. [191]
ГЕРАКЛ
І сонцю хочеш одслонить лице моє?..
ТЕСЕЙ
1240] А що ж то? Смертний, оскверниш богів діла?
ГЕРАКЛ
Тікай, тікай од скверни! Не торкайсь мене!
ТЕСЕЙ
Якщо про друга йдеться - скверни жодної.
ГЕРАКЛ
Ну що ж. Я не жалію, що сприяв тобі.
ТЕСЕЙ
Зберіг я вдячність; отже, співчувать готов.
ГЕРАКЛ
Чекаю, дітовбивця, слова щирого.
ТЕСЕЙ
Твоє страждання, жереб твій оплакую.
ГЕРАКЛ
Стрічавсь тобі хтось інший нещасливіший?
ТЕСЕЙ
Біда твоя безкрая: до небес сягла.
ГЕРАКЛ
Тому-то я, мій друже, вмерти вирішив.
ТЕСЕЙ
1250] І тим богів дійняти сподіваєшся?
ГЕРАКЛ
Боги - мене забули; я - про них забув.
ТЕСЕЙ
Гляди, бо за зухвальство ще поплатишся.
ГЕРАКЛ
Нещастя моє повне; більше - нікуди.
ТЕСЕЙ
Ну й що, вповитий гнівом, що робитимеш?
ГЕРАКЛ
Ізнов піду під землю, тільки мертвий вже. [192]
ТЕСЕЙ
Для цього, друже, не потрібно й розуму.
ГЕРАКЛ
Повчаєш... Бо нещастя обійшло тебе...
ТЕСЕЙ
То це Геракл говорить, що намучивсь так?..
ГЕРАКЛ
Цієї ж муки вже б ніхто не витерпів.
ТЕСЕЙ
1260] Це друг людей великий, добродійник їх?
ГЕРАКЛ
А що поможуть люди? Гера верх бере.
ТЕСЕЙ
Не йди з життя безглуздо. На Елладу зваж!
ГЕРАКЛ
Послухай, як я легко всі ті заклики
Спростую своїм словом - доведу тобі,
Що жить не маю права, та й раніш не мав.
Насамперед: од батька я народжений,
Що, вбивши старця-тестя, не очистившись,
У дім привів Алкмену - й сповила мене.
Коли ж не так, як треба, рід заснований,
1270] То й дітям щастя все життя не бачити.
А Зевс - хто б там не був він - породив мене
На зло для Гери, тільки ти не гнівайся,
Мій батьку сивий: лиш тебе я батьком зву.
Наслала ж бо на мене, у колиску ще,
Дружина Зевса, Гера, зміїв жадібних,
Із поглядом Горгони, щоб загинув я.
Коли ж я став дорослим, силу рук відчув,
То потрудивсь немало - хто не чув про це?
Були і леви, і тритілі велетні -
1280] Тіфони, і гіганти, і кентаврів гурт
Чотириногих - з ким лиш я не мірявся?
І Гідру, що раз по раз свої голови
Відрощувала, вклав я, безліч інших ще
Трудів звершивши, у підземний світ зійшов
З наказу Еврістея: вивів пса звідтіль -
Аїдового стража триголового.
І врешті - труд останній, найскорботніший:
Дітей убив я... Ось вінець страждань моїх.
Нема тут ради: в Фівах, дорогих мені,
1290] Уже б не зміг я жити: ні то в храм піти, [193]
Ні в колі друзів серцем звеселитися -
Від себе, вбивці, я б усіх одстрашував.
Податись в Аргос? Та кому? Вигнанцеві?
А, може, далі, в інший край податися?
Та скрізь на мене скоса позиратимуть -
Усяк мене впізнає - ще й слівцем кольне:
«Чи то не той, син Зевса, що дітей своїх
Убив і жінку? Краще б забиравсь відсіль».
Хто славу мав щасливця, - переміну той
1300] Сприймає важко; хто ж усе життя в біді,
То не страждає: з нею споріднився він.
Дійду до того, що й земля, озвавшися,
Не дасть, щоб я торкнувся, осквернив її,
А море - щоб по ньому переправився,
Як і всі ріки. Мов той Іксіон колись,
До колеса прикутий, вік каратимусь.
Найкраще хай не бачать мене елліни,
Серед яких, бувало, і мені велось.
Та й нащо жити? Що ж то за життя таке -
1310] Нікому не потрібне, заплямоване?..
То хай же в танець Зевсова дружина йде,
Хай б'є Олімп ногою, задоволена:
Чого жадала палко, - домоглась того -
Вдалось їй мужа, першого з-між еллінів,
У прірву кинуть. То таку-от маємо
Вшановувать богиню?.. Через ревнощі
До Зевса так скарати добродійника
Еллади, хоч вини за ним - ніякої!..
ТЕСЕЙ
Це не хто інший, а дружина Зевсова,
1320] Як сам відчув ти, стільки зла вподіяла.
Повчати ж легше, ніж самому біль терпіть.
Із нас, людей, од долі хто захищений?
А хто з богів? (Якщо співцям повіримо).
Чи завжди чесне ложе спорідняло їх?
Чи син не брав у пута батька рідного,
Рвучись до влади? Та ніхто не кинув ще
Олімпу: що вчинили,' - те забулося.
То чи годиться: поставати смертному
Супроти того, з чим безсмертні миряться?
1330] Покинь же рідні Фіви, як закон велить, -
І в край Паллади ми пліч-о-пліч рушимо.
Очистиш руки, вбивством заплямовані, -
І дім тобі, й частину свого статку дам,
Дари афінян (сім дівчат, сім хлопців я,
Бика на Кріті вбивши, врятував для них) -
Усім я поділюся. Скрізь
