Трагедії - Евріпід
Споконвіків лиш одна з-між богів
Ти владарюєш, Кіпрідо! [146]
ЕКСОД
Появляється А р т е м і д а .
АРТЕМ ІДА
Благородний сину Егея, тепер
Говоритиму я,
Артеміда, Латоною зроджена.
О Тесею, тебе ще й втішає те,
Що ти рідного сина нізащо вбив?
Повіривши сліпо жоні своїй -
Нещастю великому в вічі глянь!
1280] Чому досі від сорому не проваливсь
Ти під землю? Чому,
Перевтілившись, ген од болю свого,
Од провини на крилах не одлетів?
Бо ж однині у колі добрих людей
Тобі місця більше не буде.
Послухай же, як біди ті по черзі йшли.
Нічого не зміню вже, та хоч біль в тобі
Роз'ятрю. Син твій - поясню насамперед -
Не провинився; з честю із життя пішов.
1290] Жону, щоб теж померла не без гордості,
Зборола хіть: богиня, що ненавидить
Всіх нас, цнотливих, запалила серце їй
Жагою, аби сина твого прагнула.
Взялась Кіпріду подолати розумом,
Та няня проти волі лиш нашкодила:
Домігшися присяги, розказала все
Твоєму сину. Звісно ж, він і слухати
Не став. Але й, тобою звинувачений,
Присяги, святобливий, не зламав-таки.
1300] Одначе Федра, зради побоявшися,
Неправду написала, й твого сина тим
Занапастила: в цю брехню повірив ти.
ТЕСЕЙ
Гай-гай!..
АРТЕМІДА
Діймає, бачу, правда. До кінця ж однак
Дослухай мовчки - ще не так похнюпишся!
Згадай: три обіцянки батько дав тобі.
Одну - на сина ти звернув, негіднику,
Хоч міг був скерувати проти ворога.
Морський твій батько без лихого умислу
Вділив цю ласку: обіцяв - і виконав,
1310] Це ти злочинець - у його й моїх очах:
Ні суду не діждавшись, ні в провісників
Поради не спитавши, не замислившись, [147]
Не переждавши (час усе висвітлює) -
Прокляв ти сина, в одну мить убив його.
ТЕСЕЙ
Володарко, пропав я!..
АРТЕМІДА
Ти жахне вчинив,
Не на тобі, одначе, вся вина лежить:
Кіпріда, своїй люті догоджаючи,
Цього хотіла. Між богів такий закон:
Один чогось запрагнув - інший пакості
1320] Не чинить. Одні одним уступаємо.
То знай: коли б я Зевса не боялася -
Дошкульний сором нині б не палив мене
За те, що з-поміж смертних найлюбішого
Не врятувала. А тебе зловмисником
Назвати не дозволить незнання твоє.
Й жона твоя не словом - смертю власною
Тебе переконала, легковірного.
Отож найтяжче горе - на твоїй душі.
Але й мені нелегко: не радіємо ж,
1330] Боги, як гине чесний. Всіх лихих зате
Винищуємо, рід їх викорчовуєм.
Опираючись на слуг, на сцену входить окривавлений Г і п п о л і т .
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Та ось і нещасний: скривавлене
Юне тіло його,
Запеклась на русявих кучерях кров.
О доме печальний! З волі богів
Пригнітили тебе
В один день дві великі скорботи.
ГІППОЛІТ
Гай-гай!.. Гай-гай!..
Покривджений батьком, од кривдного
1340] Загибаю прокляття, пошарпаний
Безневинно... О горе! Горе!..
Мою голову тне блискавичний біль,
Аж у мозок раз по раз мов жалить щось.
Підождіть, далі йти вже несила!
Гай-гай!..
Ненависні коні мої, чи ж не я
Вас плекав, годував?..
І ось дяка така - розідрали мене.
Обережніше, слуги! Богами молю,
1350] Весь же в ранах я, легше торкайтеся!
Хто там з правого боку? Підрівнюйтесь, [148]
Як ступаєте, крок, щоб менше страждав
Нещасливець, кого в сліпоті своїй
Рідний батько прокляв. О Зевсе, глянь:
Шанувальник богів, бездоганний муж,
З ким у цноті ніхто не зрівнявсь іще, -
Із життя - ти це бачиш? - під землю йду,
У понурий Аїд!..
Надаремно чесноти тягар важкий
1360] Терпеливо я ніс поміж людом!
Гіпполіта кладуть на ложе, яке винесли з палацу.
Монодія
Ой-ой!.. Ой-ой!..
Переповнює біль мене, лютий біль!
Залишіть мене, люди, не руште!
Прийшла б уже швидше смерть рятівна!..
Покінчіть же зі мною, кінчіть уже
З нещасливим! Меча б мав двогострого -
Груди б наскрізь пробив
І приспав би навіки життя своє!..
О жахливе прокляття батька мого!
1370] За давній гріх моїх родичів
Перестрінула кара мене -
Ось поквапно чинить вона розправу,
Та чому наді мною? Чому?
Таж я нічим не провинивсь!
Ну, що тут іще сказать?..
Як же, як од болю того
Жорстокого, поки живий, звільнюсь?
Хай би мене в глибокий сон
Підземний бог опустив -
1380] у темну неминучість!
АРТЕМІДА
Яке ярмо тяженне нині гне тебе!
Через чесноту гинеш, безталаннику!
ГІППОЛІТ
Так-так!..
О подиху небесний!.. Як не мучусь я,
А щем пройшов солодкий тілом зраненим.
Чи ти десь тут, богине, славна ловами?
АРТЕМІДА
Я тут, твоя богиня, котру любиш так!
ГІППОЛІТ
Ти бачиш моє горе, о володарко?.. [149]
АРТЕМІДА
Таж бачу. Тільки плакать не дозволено.
ГІППОЛІТ
Іде від тебе друг твій, супровідник твій...
АРТЕМІДА
1390] Авжеж. Але ти й в смерті дорогий мені.
ГІППОЛІТ
Візниця, охоронець твоїх образів...
АРТЕМІДА
А все це - Афродіти підлі хитрощі!
ГІППОЛІТ
О горе! Вже я знаю, хто згубив мене!
АРТЕМІДА
Хотіла шани; цнота - їй ненависна.
ГІППОЛІТ
Одна лиш - трьох зі світу заразом звела.
АРТЕМІДА
Тебе, і твого батька, і жону його.
ГІППОЛІТ
Нещастям батька також переймаюся.
АРТЕМІДА
Йому богиня розум задурманила.
ГІППОЛІТ
Яке нещастя, батьку, потрясло тебе!
ТЕСЕЙ
1400] Пропав я, сину! Жить мені не хочеться!
ГІППОЛІТ
Тебе ще більше, ніж себе, оплакую,
ТЕСЕЙ
Якби то я, мій сину, замість тебе вмер!..
ГІППОЛІТ
Жорстокий твого батька, Посейдона, дар!
ТЕСЕЙ
Якби ж я того слова не сказав тоді!.. [150]
ГІППОЛІТ
Мене в такому гніві ти б однако вбив.
ТЕСЕЙ
Боги мій розум шалом затуманили.
ГІППОЛІТ
Якби-то міг і смертний проклинать богів!
АРТЕМІДА
Та годі. Гнів Кіпріди, що, завзявшися,
Веде тебе під землю, де імла нічна,
1410] За те, що ти цнотливий та розсудливий,
Гадаєш, я залишу невідомщеним?
Того, хто їй найбільше з-між людей усіх
Близький та милий, я, рукою власною
Метку стрілу пустивши, ув Аїд пошлю.
Тобі ж, о безталанний, за страждання ці
Дам почесті в Трезені небувалі ще:
Для тебе перед шлюбом свої кучері
Зрізатимуть дівчата і тобі в віках
Печаль, на сльози щедру, даруватимуть.
1420] Немовкнучий про тебе спогад житиме
В піснях дівочих. Пломінь, що палала ним
До тебе Федра, забуттям не вкриється.
А ти, Егея-старця славний паростку,
Візьми в обійми сина, адже вбив його
Ти ненавмисне; смертні ж помиляються,
Коли боги захочуть, - чи опрешся їм?
Тому-то, Гіпполіте, не гнівись, молю,
На батька: мусиш долі покоритися.
Прощай! На мертвих ми, боги, не дивимось:
1430]
