Трагедії - Евріпід
А втім, до чого все це? Ось же труп її -
970] Хіба ще є де свідок справедливіший?..
Віднині ти вигнанець. Геть з очей моїх!
Ні до Афін священних, ні до іншого,
Де владарюю, міста увійти не смій!
Якщо б я за цей злочин не скарав тебе,
То сам істмійський Сініс заперечив би,
Що мною він убитий: от хвалько, мовляв.
Скіронські кручі теж мене б не визнали
Захисником мандрівців од розбійника.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Кого тепер щасливим із людей назву? -
980] Що височіло щойно - нині в прах лягло. [138]
ГІППОЛІТ
Великий гнів твій, батьку, засліпив тебе.
Що ж до самої справи - красно мовиш ти,
Але, по суті, правдою не пахне тут.
Я перед людом говорить не навчений,
А радше в колі друзів та однолітків.
Бо й тут є міра: той - перед розумними,
А цей - перед юрбою промовляти звик.
І все ж я мушу, у біду потрапивши,
Язик свій розв'язати. З чого ти почав,
990] Накинувшись на мене, мовби й справді я
Не в силах оправдатись, відповім на те:
Ось бачиш землю, небо? Не родивсь під ним
Чистіший хтось од мене, хоч ти як переч.
Насамперед богів я шанувати звик,
А щодо смертних - лиш із справедливими
Дружу, що ні самі не здатні зла чинить,
Ні помагати іншим, що до зла швидкі.
Й до приятелів, батьку, я однаковий:
Присутні чи відсутні - не беру на сміх.
1000] Спіймав мене, гадаєш, на гарячому?
Безглуздя! Ще ж не знав я жінки жодної.
А про любовні втіхи я чував лишень
Та на малюнках бачив. А що серцем я
Цнотливий, то - не дуже й приглядавсь до них.
Та цим, як бачу, ти не переконаний.
То зваж: заради чого б я на блуд ішов:
Чи вродою направду перейшла вона
Усіх жінок? Чи, ложем спадкоємиці
Заволодівши, думав дім посісти твій?
1010] Тоді я був би дурнем найбезглуздішим.
Чи, може, влада вабила б розумного?
Та ж ні! Хіба жадоба самовладності
Здоровий глузд людині б геть затьмарила.
Мені б хотілось на змаганнях еллінських
Добути перемогу. В місті - й другим я
Хай вік втішаюсь місцем між обранцями.
Лиш так безпечно можна домогтись чогось
І в більшій, ніж володар, бути радості.
Одне сказать ще маю, решту знаєш ти:
1020] Якщо б мені подібний в мене свідок був,
Якщо б велась ця справа при жоні твоїй
Живій ще, ти б дізнався, хто провинен тут.
Тепер я свідком Зевсом присягаюся
Й Землею, що ніколи б я торкнуть не смів
Жони твоєї. Не було ні в намірах,
Ані в думках такого. А неправда це -
Хай згину, безпритульний, у краю чужім! [139]
І хай, коли я винен, ні земля сира
Кісток моїх не прийме, ані моря хлань!
1030] А щодо неї, то чи страх згубив її -
Не знаю; більше й слова не скажу про це.
Цнотливою здається, цноті зрадивши,
А я, зберігати цноту, - звинувачений.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Гадаю, ти достатньо оправдав себе:
Богами ж не намарне присягаються.
ТЕСЕЙ
Ти бачив словоблуда? Взявся смирністю
Зм'якшити мою душу. А на ділі що?..
Зневажив ложе шлюбне батька рідного!
ГІППОЛІТ
Й тобі дивуюсь, батьку: якби ти моїм
1040] Був сином, а я - батьком, то за гріх такий -
Насильство над жоною - не вигнання я,
А смертю покарав би, не вагаючись.
ТЕСЕЙ
Розумна річ! Одначе, не так легко ти,
Як сам собі придумав, маєш згинути:
Негайна смерть - це ласка для негідника.
Світ за очі пішовши з краю рідного,
Життя в нужді закінчиш на землі чужій.
Така за злочин плата нечестивцеві.
ГІППОЛІТ
О горе! Не діждавшись, поки часу плин
1050] Розсудить нас з тобою, проженеш мене?
ТЕСЕЙ
Якщо б лиш міг, - за море, за Атлантів край
Прогнав би - ось такий ти став ненависний!
ГІППОЛІТ
Ось так, без суду? На присяги й докази
Не зваживши? Провидців не послухавши?..
ТЕСЕЙ
А що тут ще гадати? Чи ж то лист оцей
За всіх не свідчить? Віщуни ж нехай собі
До тих птахів на небі приглядаються!..
ГІППОЛІТ
Чому, боги, мовчання на вустах моїх?
Шануючи присягу, сам себе ж гублю. [140]
1060] А врешті, хто б повірив? Надаремно лиш
Присягу б я порушив, щойно складену.
ТЕСЕЙ
Допік же ти своєю святобливістю,
Поганче! Геть із краю! Геть з очей мені!
ГІППОЛІТ
Куди подамся, бідний? Хто притулок дасть
Вигнанцю, що так тяжко звинувачений?
ТЕСЕЙ
Таких шукай, хто згоден у сім'ї своїй
Пригріти лиходія та розпусника!..
ГІППОЛІТ
Як боляче!.. Аж сльози навертаються! -
Негідником, злочинцем видаюсь тобі?..
ТЕСЕЙ
1070] Тоді б сльозу пускав ти передбачливо,
Як батькову дружину зневажати бравсь!
ГІППОЛІТ
Безмовні стіни дому! Якби голос вам -
Посвідчили б, чи справді я лихе чинив!
ТЕСЕЙ
Німих скликаєш свідків? Ну, а тіло це
Німе хіба не свідчить, що чинив-таки?
ГІППОЛІТ
О горе!..
Собі ж, навпроти ставши, в вічі б глянути
І над собою ж досхочу наплакатись!..
ТЕСЕЙ
Найбільше сам себе ти шанувати звик,
А мав би, як годиться, - батька з матір'ю.
ГІППОЛІТ
1080] О мати бідна!.. О як гірко сином буть
Нешлюбним!.. Хай нікому не доводиться!
ТЕСЕЙ
Гей, слуги! Чи не чули? Заберіть його!
Сказав же я: вигнанням він покараний!
ГІППОЛІТ
Нехай лишень торкне хто - жалкуватиме.
Ти сам, коли завзявся, прожени мене. [141]
ТЕСЕЙ
Як слів не розумієш - буком вижену
Й докорами сумління не каратимусь!
ГІППОЛІТ
Нема рятунку, видно!.. Нещасливець я!
Що знаю, - неспроможний того висловить.
1090] Латони дочко, серця мого радосте,
Супутнице на ловах! Мушу геть іти
З Афін славетних! Краю Ерехтеєвий
І місто, прощавайте! Прощавай навік
Трезенська, для юнацтва щедра втіхами
Рівнино! Вже ж тебе не озиратиму!..
Краяни, друзі милі! От і нам пора
Прощатися. З вітчизни проведіть мене!
І хай не вірить батько - не зустрінете
Повік такого мужа бездоганного.
(Відходить разом з мисливцями).
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа І
1100] Тільки-но думать почну над високим богів
провидінням, -
Журба відступає.
Але сумнів гризе мене знову,
Тільки-но гляну на вчинки людей, на важку їхню долю:
Повне мінливості все довкіл,
Непостійність - на кожному кроці
Підстерігає смертних.
Антистрофа І
От якби з ласки богів мені випала доля щаслива -
Життя безтурботне,
Що не зранює душу стражданням!
1110] Щоб ні суворих засад не триматись, ані легковажних.
Скромно б отак мені
