Трагедії - Евріпід

Бо Федру, і мене ти, й дім повергнула!

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Чули ви всі, чули оті

Речі нечувані?

Що за хвороба їсть нашу володарку?

Вмерти б воліла я, ніж перейнятися

Тим почуттям жахним! Горе, о горе нам!

О, як, безталанна, страждаєш ти!

О, муки - людей годувальники!

Пропала ти, свій біль на світло вивівши!

370] Що ж то іще подасть нинішній день тобі?

Все може трапитись - непередбачене,

Нещасна доню Кріту: в прірву будь-яку

Владна Кіпріда нас може пожбурити!

ФЕДРА

(підіймаючись і звертаючись до хору)

Жінки трезенські, ви, що побережжя те,

Поріг землі Пелопа, населяєте!

Вночі не спалось часом, от я думала:

Яка то погань точить те життя людське.

Так ось. Не глузд природний є причиною,

Що чинимо щось гірше: багатьом же з нас

380] Не бракне глузду. Справа, певне, в іншому:

Що добре - те ми знаєм, усвідомлюєм,

Його ж не осягаєм: дехто з лінощів,

А хто й до втіхи, що з добром не в парі йде,

Вдається. Різні речі солодять життя:

І балачки, й дозвілля - зло принадливе -

І сором; він подвійний: з них незлий один,

А другий - бич сімейства. Була б ясною

їх суть - словами б означались різними.

Такого здавна я тримаюсь погляду,

390] І жодне в світі зілля не змогло б мене

До думки навернути протилежної.

Вкажу тобі й стежину міркувань моїх.

Відчувши в серці рану, я замислилась,

Як гідно повестися. Стала зараз же

Приховувать недугу і замовчувать.

Язик-бо - річ непевна: хоч і може він

Остерегти чужого, напоумити,

Собі ж біди причинить непоправної.

А також я рішила ту жагу сліпу

400] Розсудком подолати. І насамкінець,

Коли проти Кіпріди все це видасться

Безсилим, то померти; це, вважала я, - [121]

Найкращий вихід, і дарма перечити.

Почесного ніхто з нас не приховує,

В ганебному ж найменше свідків хочемо.

Мене ж, я знала, шал цей вкриє соромом,

А ще ж - я жінка, а її - відома річ -

Усяк осудить... Хай впаде проклін на ту,

Що вперше осквернила, перелюбниця,

410] Подружнє ложе!.. Не з низів те зло пішло:

З домів високих - на жіночий рід увесь.

Бо вже як благородним до смаку гидке -

То й підлий найменує блуд - чеснотою.

Ще й тих клену, що скромні на словах лише,

А нишком - догоджають своїй хтивості.

Та як вони, Кіпрідо, з піни зроджена,

Своїм чоловікам у вічі дивляться?

Чи пітьми не бояться, блуду спільниці,

І стін, що можуть раптом розказать усе?

420] Тому-то смерті прагну, любі подруги,

Щоб мужа свого, врешті, не збезчестити

Й синів, що їх зродила. Хай ростуть вони,

Проречисті та вільні, в благородному

Афінян місті, матір'ю пишаючись!..

Бо навіть сильний духом хилить голову,

Чи батьків блуд, чи неньки пам'ятаючи.

Правдивість і чеснота, в кого є вони,

За них от варто, кажуть, і життя віддать.

Лиху людину - час колись та викриє,

430] Мов дівчині до рук подавши дзеркало.

Та хай мене не буде між людей таких!..

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Так-так... Розважність завжди найцінніша річ:

Вона - окраса, слава люду смертного.

ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Володарко, про біль твій лиш почула я -

Всю душу сколихнула з несподіванки.

Тепер сміюсь із себе; добре сказано:

Найкраща думка - що приходить другою.

Нічого-бо не сталось надзвичайного

З тобою: гнів богині - ось що б'є тебе.

440] Кохаєш?.. І не диво: чи то перша ти?..

Й померти хочеш через ту жагу свою?

Сумна ж то перевага всіх закоханих,

Якщо померти, покохавши, мусили б!..

Кіпріді, повній палу, не опертися;

Від остраху зненацька аж зморозило.

А гордого схопивши та бундючного,

То що, гадаєш, робить? Під стопу бере. [122]

В ефірі та на хлані розколиханій -

Кіпріди влада; все від неї родиться,

450] Вона ж і засіває, і любов дає:

Весь люд наш земнородний - з того засіву.

І хто писання давнє розгортав колись,

Хто пробуває в спілкуванні з музами,

Той знає, як всевладний Зевс жадав було

Семели, як на небо, де боги живуть,

Кефала Еос ясносяйна викрала,

У нього закохавшись. І лишились там,

На небі, від безсмертних не ховаються -

Гадаю, своїй долі покорилися.

460] А ти?.. Можливо, батько вготував тобі

Закони особливі, дав нових богів,

Якщо таким умовам супротивишся?..

Гадаєш, мало є мужів розважливих,

Що дивляться крізь пальці на жінок своїх

Розпусниць? І батьки є, що в перелюбі

Синам сприяють. Між людьми розумними

Є звичай: що погане, - мовчимо про те.

Пощо триматись надто строгих приписів?

Таж навіть крівля, хоч ти як рівняй її,

470] Хай трішки, а скоситься. Ну, а ти з біди

Сухою, як то кажуть, хочеш випливти?..

Даремна справа! Більше в тобі доброго,

Аніж лихого - будь вже тим щасливою.

Так оджени від себе й чорні думи ті,

Й зухвальство, бо хіба то не зухвалець той,

Хто хоче верх узяти над безсмертними?

Будь мужньою в любові: від богів вона.

Хворієш - то хворобу подолать зумій:

Є замовляння, є слова, що біль уймуть.

480] Десь мусять бути ліки й на таку напасть.

Чоловіки з тим довго б наморочились,

Якби жінки тут хитрощів не винайшли.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Слова ці, Федро, - засіб заспокійливий

На свіжу рану. Але я - тебе хвалю,

Хоч ця хвала й гіркіша од порад її,

Й для твого вуха значно неприємніша.

ФЕДРА

Це, власне, й спричинилось до загибелі

Домів та міст могутніх - гарні лестощі.

Не те, що слух нам пестить, говорити слід,

490] А те, що до чесноти стежку вказує. [123]

ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Стривай! Не мудрування ж, а юнак отой

Тобі потрібен. Отже, знати мусимо,

Що скаже, про чуття твоє довідавшись.

Якби своїм життям ти тут не важила,

Не втратила розсудку, то ніколи я

Й нізащо потурати б не погодилась

Тобі в любовних справах. Та життя твоє -

В загрозі, тож не варт боятись осуду.

ФЕДРА

Жорстока мова!.. Може, замовчиш уже

500] Чи знов сипнеш словами найбридкішими?

ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Гидкі, та помічніші од високих слів.

Бо краще діло - тільки б рятівним було -

Ніж звук, задля якого ти в могилу йдеш.

ФЕДРА

Молю богами (гарно - про гидке ведеш!),

Не мов уже ні слова! З честю поки що

Корюсь любові. Ти ж, ганебне славлячи,

На блуд мене штовхаєш - до загибелі.

ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Не слід було грішити. Ну, а схибила -

Мені довірся. Ось порада: волю