Маятник Фуко - Умберто Еко
«Анатема!»
«Анатема Невидимій Колегії, байстрюкам Хірама та вдови, вчителям, що діяли й сіяли обман на сході й на заході, обман Стародавній, Визнаний чи Виправлений, анатема Міцраїмові та Мемфісові, Філатетам та Новим Сестрам, Суворому Звичаєві та Ordo Templi Orientis, Просвітленим Баварії та Авіньйону, Лицарям Кадош, Обранцям Коген, Досконалій Приязні, анатема Лицарям Чорного Орла та Святого Града, розенкройцерам Англії, кабалістам Золотої Рози+Хреста, Золотому Світанкові, Католицькій Розі та Хрестові Храму та Ґрааля, анатема Вранішній Зорі, Astrum Argentinum та Телема, анатема товариству Vril та Thule, кожному стародавньому та містичному загарбникові імені Великого Білого Братства, анатема Чувальникам Храму, будь-якій Колегії чи Пріоратові Сіону та Ґаллій!»
«Анатема!»
«Якщо хтось через наївність, наказ, прозелітизм, розрахунок або брак віри був утаємничений у ложу, колегію, пріорат, капітулу чи орден, який незаконно претендує на послух Невідомим Зверхникам та Володарям Світу, нехай він цієї ночі від них відцурається, уклінно благаючи виняткового поновлення в дусі та тілі єдиного і справжнього звичаю, ТРЕСу, Templi Resurgentes Equites Synarchici, триєдиного і тримудрого, містичного і глибоко таємного ордену Синархічних Лицарів Відродження Храму!»
«Sub umbra alarum tuarum![286]»
«Тож нехай увійдуть достойники тридцяти шести останніх і глибоко таємних ступенів».
І Браманті почав викликати вибраних, які заходили один за одним, зодягнені у літургічні шати, всі з відзнакою Золотого Руна на грудях.
«Лицар Бафомета, Лицар Шести Недоторканих Печатей, Лицар Сьомої Печаті, Лицар Тетраграматону, Лицар Екзекутор Флоріяна і Деї, Лицар Атанору… Всечесніший Наометр Вавилонської Вежі, Всечесніший Наометр Великої Піраміди, Всечесніший Наометр Соборів, Всечесніший Наометр Соломонового Храму, Всечесніший Наометр Палатинських Садів, Всечесніший Наометр Храму Геліополіса…»
Браманті виголошував титули, і титуловані входили групами, так що я не мав змоги приписати кожному його титул, але безперечно серед перших дванадцятьох я побачив Де Ґубернатіса, старого книгаря з книгарні Слоан, професора Каместреса та інших, що їх я зустрів того вечора у П’ємонті. Я побачив також пана Ґарамона, в ролі, здається, Лицаря Тетраграматону: стриманий і врочистий, перейнятий своєю новою роллю, він тремтячими руками торкався відзнаки Золотого Руна в себе на грудях. А тим часом Браманті продовжував: «Містичний Посланець Карнаку, Містичний Посланець Баварії, Містичний Посланець Барбелогностиків, Містичний Посланець Камелота, Містичний Посланець Монсеґюру, Містичний Посланець Таємного Імама… Верховний Патріярх Томару, Верховний Патріярх Кілвіннінґу, Верховний Патріярх Сен-Мартен-де-Шан, Верховний Патріярх Марієнбаду, Верховний Патріярх Невидимої Охрани, Верховний Патріярх in partibus[287] Твердині Аламут…»
Ясна річ, патріярхом Невидимої Охрани був Салон, як завжди, з сірим обличчям, але замість домашнього халата на ньому пишніла жовта туніка з червоною облямівкою. За ним ішов П’єр, психопомп Eglise Luciferienne[288], який, однак, замість Золотого Руна мав на грудях кинджал у позолочених піхвах. А Браманті продовжував: «Найвищий Ієрогам Хімічних Зашлюбин, Найвищий Психопомп Родоставрійський, Найвищий Референдар Arcani Arcanissimi[289], Найвищий Стеганограф Monas Ierogliphica[290], Найвищий Астральний З’єднувач Utriusque Cosmi[291], Найвищий Охоронець Гробу Розенкройца… Незбагненний Архонт Течій, Незбагненний Архонт Порожнистої Землі, Незбагненний Архонт Містичного Полюса, Незбагненний Архонт Лабіринтів, Незбагненний Архонт Маятника Маятників…» Браманті зробив паузу і, як мені здалося, неохоче вимовив останню формулу: «І Найнезбагненніший із Незбагненних Архонтів, Слуга Слуг, Найпокірніший Секретар Едипа Єгипетського, Найнижчий Вістовий Володарів Світу і Воротар Аґарттхи, Останній Кадилоносець Маятника, Клод-Луї, граф де Сен-Жермен, князь Ракоці, граф де Сен-Мартен і маркіз Альє, синьйор де Сюрмон, маркіз Велдан, маркіз Монферрато, Аймар та Бельмар, граф Солтикоф, шевальє Шенінґ, граф Цародь!»
Поки інші розташовувалися на кружґанку, лицем до Маятника та до вірних у наві, ввійшов Альє в синьому двобортному костюмі у дрібну смужку, блідий, з напруженим обличчям. Він провадив за руку, немовби супроводжуючи душу по стежині до Аїду, таку ж бліду й неначе приголомшену наркотиками, зодягнену лише в білу, напівпрозору туніку Лоренцу Пеллеґріні з розпущеним по плечах волоссям. Я бачив її профіль, коли вона проходила повз мою схованку, чиста і млосна, наче прерафаелітівська перелюбниця. Надто ефемерна, щоб іще раз не викликати в мене пожадання.
Альє підвів Лоренцу до жарівниці поряд зі статуєю Паскаля, пестливою рукою провів по її безпритомному обличчю і подав знак Гігантам Авалону, котрі стали обабіч неї, щоб підтримувати її. Відтак він підійшов до столу й сів обличчям до вірних; мені було дуже добре видно, як він витягнув з камізельки свою табакерку і мовчки погладив її, перед тим як заговорити.
«Браття, лицарі. Ви опинилися тут, бо цими днями одержали повідомлення від Містичних Посланців, тож усім вам уже відома причина, задля якої ми зібралися. Ми повинні були зібратися в ніч на 23 червня 1945 року, може, деяких із вас тоді ще не було на світі — я маю на увазі, у теперішній подобі. Ми зібралися тут, бо після шестисот років надзвичайно болісного, сліпого блукання ми знайшли того, хто знає. Звідкіля він знає — а знає він більше, ніж знаємо ми — залишається тривожною таємницею. Але сподіваюся, що серед нас є присутній — ти неодмінно тут, авжеж, друже мій, адже одного разу вже проявилася твоя надмірна цікавість — отож, я сподіваюся, що серед нас присутній той, хто може нам щось про це розповісти. Арденті!»
Полковник Арденті — це був, безперечно, він, такий самий чорноволосий, хоча й постарілий, — пробрався крізь юрму і ступив уперед, наче перед трибунал, лише Маятник утримував його на віддалі, окреслюючи межі неприступного простору.
«Давненько ми з тобою не бачилися, брате», посміхався Альє. «Я знав, що коли ця звістка пошириться, ти не зможеш стриматися. То що ж? Ти знаєш, що сказав підсудний, і він твердить, що дізнався про це від тебе. Отже, ти знав і мовчав».
«Графе», сказав Арденті, «підсудний бреше. Мені принизливо це говорити, але честь над усе. Історія, яку я йому довірив, не має нічого спільного з історією, яку мені розповіли Містичні Посланці. Інтерпретація послання — авжеж, це правда, мені до рук потрапило одне послання, я не приховав цього від вас багато років тому в Мілані — зовсім інша… Я б не зміг витлумачити його так, як витлумачив підсудний, ось чому того разу я шукав допомоги. І мушу сказати, що я не зустрів підтримки, лише недовіру, виклик і погрози …» Можливо, він хотів сказати щось інше, але пильно дивлячись на Альє, він дивився й на Маятник, який мав на нього чародійний
