Маятник Фуко - Умберто Еко
Я ходив то туди, то сюди, уявляючи себе крихітним, мікроскопічним, зачудованим мандрівником на вулицях механічного міста, наїжаченого металевими хмарочосами. Циліндри, акумулятори, лейденські банки одна на одній, невеличка каруселя заввишки двадцять сантиметрів, tourniquet électrique a attraction et repulsion[276]. Талісман для стимуляції симпатичних струменів. Collonnade étincelante formée de neuf tubes, électroaimant[277], гільйотина, в центрі — неначе це друкарський прес — на стійлових ланцюгах висять гаки. Прес, яким можна розчавити чиюсь руку чи голову. Скляний дзвін із пневматичною двоциліндровою помпою, щось на кшталт лембика, внизу розміщений келих, а праворуч — мідна куля. Сен-Жермен варив у ньому свої барвники для ландграфа Гессену.
Підставка під люльки з двома рядами — по десяткові в кожному — невеликих клепсидр із сильно видовженими, наче в жінок Модільяні, звуженнями, з якимось незрозумілим матеріалом усередині, у кожній верхня частина розширювалася на іншій висоті, наче крихітна Повітряна куля, яка тут же й злетіла б, якби її не затримувала на землі кулька-тягарець. Апарат для виробництва Ребіса на очах у всіх.
Відділ скловиробництва. Я повернувся своїми слідами назад. Зелені пляшечки: господар-садист пригощав мене концентрованими отрутами. Залізні машини для виготовлення пляшок, що відкриваються і закриваються двома важелями, а якби хтось замість пляшки встромив до тої машини зап’ястя? Чик — те саме робили, мабуть за допомогою кліщів, величезних ножиць, гачкуватих скальпелів устромляючи їх у сфінктер, у вуха, в утробу, щоб витягти з неї ще теплий плід, а потім розтовкти його в ступі з медом та перцем для задоволення спраги Астарти… Зала, яку я оце тепер перетинав, мала просторі вітрини, я бачив кнопки, які приводили в рух гвинтові свердла, невблаганно спрямовані в око жертви, Колодязь і Маятник, усе це було схоже на карикатуру, на безглузді машини Ґольдберґа, на прес для тортур, до якого Дерев’яна Нога прив’язував Мікі-Мауса, engrenage extérieur à trois pignons[278], тріумф ренесансової механіки, Бранка, Рамеллі, Дзонка. Ці механізми були мені знайомі, я включив їх у дивовижні пригоди металів, але тут вони опинилися пізніше, у минулому сторіччі, готуючись після завоювання світу прийняти непокірних. Тамплієри навчилися від асасинів, як утихомирити Ноффо Деї в день, коли його спіймають, свастика фон Себоттендорфа викрутить у напрямку сонця спазматичні члени ворогів Володарів Світу. Вони готові, чекають лишень знаку, все відбувається на очах загалу, План є справою публічною, але розгадати його не зможе ніхто, і скрипучі пащі співатимуть побідний гімн, настане велика оргія ротів, що складаються з самих зубів, ці роти зчепляться один з одним у єдиному спазмі — тік-так, неначе всі зуби водночас випали на землю.
І врешті передо мною постав émetteur à étincelles soufflées[279], спроектований для Ейфелевої вежі, він мав передавати сигнали точного часу з Франції до Тунісу та Росії (від тамплієрів Провену до павликіян та асасинів у Фесі — щоправда, Фес зовсім не в Тунісі, зрештою, асасини жили в Персії, ну то й що, не можна ж прискіпуватися до дрібниць, живучи в Тонкому Часі), я вже десь бачив щось схоже на цю велетенську машину, вищу від мене, її стіни були всіяні отворами, вентиляційними каналами, — мене хотіли переконати, що це радіопередавач? Аякже, ця споруда була мені знайома, я проходив повз неї ще пополудні. Це — Бобур[280]!
Перед самими нашими очима. Й справді, навіщо була потрібна ця величезна скриня в центрі Лютеції (Лютеції, колодязя, що веде до моря підземного багна), там, де колись було Черево Парижа, її хапкі хоботи повітряних течій, божевілля труб, переходів, навіть здалося це дюнісове вухо, відкрите в зовнішню порожнечу, як не для того, щоб посилати звуки, повідомлення, сигнали аж до центру земної кулі, а відтак повертати їх, вибльовуючи інформацію з пекла? Спершу Консерваторій як лабораторія, потім Ейфелева вежа як зонд, а врешті Бобур як вселенська ретрансляційна станція. Невже вони поставили цю гігантську присоску, щоб розважити пригорщу зарослих і неохайних студентів, які приходять сюди послухати останній диск через японські навушники? Перед самими нашими очима. Бобур як ворота до підземного царства Аґарттхи, пам’ятник Equites Synarchici Resurgentes. А всі інші — два, три, чотири мільярди інших — не знали про це або намагалися не знати. Безмозкі гиліки. А пневматики впродовж шести сторіч неухильно прямували до своєї мети.
Несподівано я натрапив на сходи. Просуваючись дедалі обережніше, я зійшов униз. Наближалася північ. Я мусив заховатися у своєму спостережному пункті до того, як прибудуть Вони.
Гадаю, було близько одинадцятої години, а може, ще ні. Я перетнув залу Лавуазьє, не вмикаючи ліхтарика, адже пам’ятав про пополудневі галюцинації, і проминув галерею залізничних моделей.
У наві вже хтось був. Я бачив світла, рухомі й тьмяні. Чулася тупотнява, шум переміщуваних або перетягуваних предметів.
Я погасив ліхтарика. Чи встигну ще я дістатися до рубки? Крадучися, я просувався вздовж вітрин із потягами і незабаром опинився у трансепті, поруч із статуєю Ґрамма. Підносячись на дерев’яному п’єдесталі кубічної форми (кубічний камінь Єсод!), вона немовби стерегла вхід на хори. Я пригадав, що потрібна мені статуя Свободи знаходиться десь відразу за її спиною.
Передня частина п’єдесталу була відкинена вперед, утворюючи щось на кшталт помосту, який давав можливість вийти з таємного переходу. Й справді, звідти вийшов якийсь суб’єкт із ліхтарем — можливо, газовим, з кольоровими шибками, цей ліхтар кидав на його обличчя червонясті відблиски. Я зіщулився в кутку, і приходень мене не помітив. Хтось, зійшовши з хорів, підійшов до нього. «Vite[281]», сказав він приходневі, «мерщій, через годину вони будуть тут».
Отже, це був авангард, який мав здійснити приготування до обряду. Якщо їх небагато, мені ще вдасться обминути їх і дістатися до Свободи. До того, як тим самим шляхом прибудуть Вони, хтозна, звідки й у якій кількості. Я довго чаївся, стежачи за відблисками ліхтарів у церкві, за періодичною зміною світел, за моментами більшої та меншої їх інтенсивності. Я вираховував, наскільки вони віддала ються від Свободи й скільки часу вона зоставатиметься у тіні. В певну мить я ризикнув, ковзнув ліворуч Ґрамма — через силу притискаючись до стіни й підбираючи м'язи
