Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

...........,
В кокон свій запеленає…
Відпливаю — вірю, що так треба...
Бог с тобою! Але хто зі мною?

Наталі.

Якось усе одразу навалилося.

Ось тепер ще й організм мій збунтувався.  А може, просто втомився і вирішив перезавантажитися.

Я пам'ятаю як приїжджала Яніна, всовувала мені до рота якісь пігулки.  Потім був суворий дядько-лікар, який щось говорив, виписував.  Потім Яніна знову мигтіла.  Пам'ятаю компреси, і пам'ятаю, як завжди було холодно.

Я не знаю, скільки пройшло часу, Але я відчула, що мені жарко ... спекотно і важко.  Дуже важко .... Прям на ребра тисне .... та шо ж таке ... О!  Рука..ні.  Лапища..ворушиться і підгортає мене ближче до себе.  І лапища ця далеко не ведмедя ... з однієї просто причини - його немає навіть на цьому континенті.  І висновок напрошується лише один.

- Лев Олександрович... - прокряхтіла я, і спробувала відсунутися, але куди там.  Легше напевно бульдозер зрушити з місця не включаючи запалення, ніж цього нахабного самця.  Ще й ногу закинув на мене, остаточно притискаючи. Горло нещадно саднило, тому кожне слово було схоже на каркання ворон, що сидять на замерзлих деревах.

--.Спи .. — пробурчав він, нерозтуляючи повік і ще більше підгорнув мене.

- Лев Олександрович... - наполягала я.  - я пити хочу.. і пісяти….пустіть...-- я все ж таки спробувала викрутитися і під втомлений стогін лежачого поруч начальника таки вибралася з його кам'яних лещат.

Зауважила, що я була одягнута в піжаму.  І ось постало питання: хто мене переодягав?  І взагалі, який зараз день?

Закінчивши з усіма ... кхм ... справами ... я стояла на кухні і жадібно пила воду прямо з графина.  Відчула на собі пильний погляд, пролила на себе кілька крапель води і різко розвернулася.  Підпираючи дверний одвірок і склавши руки на грудях, у просто білій футболці і м'яких штанах, стояв Лев.  Весь такий спантеличений і домашній.  Він здавався таким рідним і постійним, як аксіома, яка не підлягає ні доказу, ні спростуванню.  Він просто є..

-- Я дуже сподіваюся, що ви мені все ж таки дасте адекватне пояснення, як ви опинилися в моєму ліжку ... знову.

Лев зробив кілька кроків до мене і посунув мене стегном у бік холодильника, став по-господарськи нишпорити в моїх ящиках.

- Іди ... присядь і чекай ...

І я чомусь сіла.  Ось просто мою дупу пригвоздили до дивана і все тут і дивилася, як цей нестерпний чоловік приступив до приготування сніданку.  На стільницю полетіли яйця, овочі, м'ясо.  Поки шкварчала яєчня, він швидко зліпив шість сирників і кинув їх на другу сковороду.  Очманіти просто!!!!  Я навіть хотіла взяти телефон зняти таке на відео для нащадків, але згадала, що зовсім не знаю, де мій гаджет.

— Сьогодні п'ятниця.  - почав він не повертаючись до мене. Ну шо ж, вже легше. Я знаю , який сьогодні день.  - Я приїхав до тебе в середу.  Відчинила мені ти двері.  Але ти була не в адекваті.  Взагалі, дивно, як ти підвелася.  А якби за дверима був би не я?  - він розвернувся і сперся стегнами на стільницю.  Потер пальцями перенісся... - Боги, Наташа...я знайшов на комоді призначення лікаря та телефон.  Передзвонив йому ... добре, що з тобою була подруга пару днів.  Це я від нього дізнався.  - він потряс якимсь папірцем, що вийняв з кишені штанів.  -- Лікар приїжджав ще й учора...- Лев, перевернув сирники і знову звернувся до мене.  -- ти як?  Як зараз?  - різко підійшов і обхопив моє обличчя своїми руками, нахилився і мені здалося, що він зараз мене поцілує, але Лев Олександрович просто доторкнувся своїми м'якими губами до мого чола.  Моя мати так завжди робить.

— Я ліки купив.  Збігав до аптеки.  Добре, хоч твоя подружка приходила.  ..--о він ще щось говорив провертався до плити, щось перевертав, мішав .... потім накрив сам на стіл, а я так і продовжувала сидіти кам'яною статуєю в одній позі.  Щось надто багато стресів та шоків для однієї маленької мене. Голова почала боліти..

У мовчанні ми закінчили дуже смачний і ситний сніданок.  Я здається, ці дні нічого толком і не їла, бо запаморочення не проходило.  Лев допоміг мені дістатися до ліжка, впихнув у мене ще якісь пігулки і загорнувши мене в ковдру, як у кокон посадив перед телевізором.

- Що хочеш подивитись?  - спитав стоячи біля телека і перебираючи фільми на смарт приставці.

- Добре, світле, вічне... — прохрипіла я.  

-- горло болить?  - і тут же відірвавшись від вибору кіно, схопив з тумбочки біля ліжка якийсь пляшечку, натиснув мені великим пальцем на підборіддя, змушуючи відкрити рота і пшикнув якоюсь гидотою прямо в горло.  М'ятно-палюча хрінь потрапила саме туди, куди потрібно  і я навіть слова не змогла видавити з себе, щоб обуритися.  Лев спокійно сів і продовжив обирати фільм.  Зупинивши свій вибір на якійсь мелодрамі, вмостився біля мене і підтягнув мене в коконі до себе під бік.  Я звичайно ж спробувала опиратися, але мої зусилля в мить були припинені.

- Наташка ... просто ... просто сиди.  — мене дуже тепленько обійняли й поцілували в мошку.  Я прилаштувалася на грудях у чоловіка і так мені затишно і добре стало.

Ой!  А я ж і в душі не була ... мені ж напевно помитися треба!  І зуби почистити!  Ой, позорище!!!!  Фу фу фу на мене!

- зараз горло попустить і я тобі ванну наберу з сіллю та кедровим ефірним маслом.  Подихаєш цілющими парами.  - немов прочитав мої думки, сказав Лев.  Ну, що за чоловік!  Як його зрозуміти?