Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Я притулилася до нього, продовжуючи пестити долонею його збуджену плоть. Тимур поцілував мене, щосили намагаючись контролювати себе. 

Тимур  провів долонею від моєї талії вниз і, діставшись до розрізу моєї сукні, хрипко видихнув. Він повільно підняв поділ, щоб обхопити руками мої сідниці й притягнути до себе ближче.

На мені був мереживний комплект білизни бежевого кольору, що відтіняв мою засмаглу шкіру. Тимур ковзнув поглядом по моєму тілу і наблизився до мене. Поклавши руки мені  на талію, він нахилився і притулився губами до мого плоского живота. 

- Ти чудова.

- По-моєму, ти п'яний. І все ж дуже милий.

- Я не милий. Я найбільший егоїст на світі, - сказав Тимур і посадив мене собі на коліна.

Я обвила руками його плечі й запустила пальці у волосся. 

- Ти впевнена? - захриплим голосом запитав він. - Поки що я ще можу зупинитися, але якщо ти знімеш із мене штани...

- Упевнена. Це просто... відгомони минулого, - сказала я. - Я навіть не уявляла, яку величезну частину себе я втратила, і саме ти допоміг мені знайти себе, Тимуре.

- Радий чути, - усміхнувся він. - Я маю ще дещо запитати... Ти приймаєш таблетки?

Я почервоніла, фарба заливала мене від самих грудей до щік, піднімаючись знизу вгору.

- Ні... я навіть не подумала про це.

- Усе нормально, у мене є презервативи.

- Добре. Я не хочу зупинятися.

- Я теж.

Тимур поклав мене на ліжко, а сам встав, щоб зняти штани і боксери. Він підійшов до тумбочки і дістав презерватив. 

Пізніше ми одяглися і повернулися до своїх гостей. Здавалося, я немов світилася зсередини, час від часу лукаво поглядаючи на Тимура. В мені справді мовби розтиснули пружину. Напевно вперше з дня загибелі Андрія я раптом поглянула на світ  і людей не через сірий серпанок. 

Я прокинулася в міцних обіймах Тимура. Я обережно вивільнилася і встала з ліжка, намагаючись не потривожити сплячого чоловіка. У будинку було темно й тихо. Я глянула на годинник на приліжковій тумбочці й побачила, що була лише третя година ночі.

Якщо в мене й були сумніви в тому, що Тимур посів особливе місце в моєму житті, то всі вони розвіялися цієї ночі. І навіть усвідомлення того, що наші стосунки мають тимчасовий характер, не заважало мені насолоджуватися моментом. Мені  просто потрібно придумати, що робити далі.

Тимур поворухнувся і сів на ліжку, потер заспані очі долонею, і подивився на мене.

- Усе гаразд?

- Так, я просто збиралася у ванну, хочу змити залишки макіяжу.

- Не заперечуєш, якщо я до тебе приєднаюся?

- Анітрохи. Тільки дай мені кілька хвилин привести себе до ладу, - сказала я, підходячи до ванної. - У тебе знайдеться для мене футболка?

- Звичайно.

Я зачинила за собою двері і, закінчивши свої справи, крикнула Тимуру , що він може увійти. У Тимура виявилося цілком пристойне мило без запаху, що не подразнювало шкіру, і я вирішила ним скористатися. ВІн приніс мені футболку з логотипом футбольної команди, і я одягла її на себе.

У ванній Тимура виявилося дві раковини, і я підійшла до тієї, якою він явно не користувався - його зубна щітка і бритва стояли навпроти іншої раковини. Я заплела волосся у дві коси, щоб не намочити його, і вмила обличчя.

- З тобою все гаразд? - ніби між іншим запитав він.

Я витирала обличчя рушником і згадувала, як невпевнено почувалася спочатку в його кімнаті, як плакала... І секс. Секс був приголомшливим. Я прибрала рушник від обличчя і подивилася на нього.

- Навіть більше, ніж у порядку. Дякую тобі, мені це було справді потрібно.

- Мені теж, - широко і трохи нахабно посміхнувся у відповідь Тимур.

Я розсміялася. Я почувалася молодою, щасливою і вільною. Тимур підійшов до мене, але в цю хвилину в спальні задзвонив його телефон.

- Чорт! - голосно вилаявся Тимур і кинувся в спальню повз мене.

Пристрасний коханець зник, і на його місці з'явився хірург. 

Коли я повернулася до спальні, він усе ще говорив телефоном, але я мало що розібрала в потоці медичних термінів. Він підійшов до шафи і дістав одяг. Я зрозуміла, що він має їхати на роботу.

Про цей бік його життя я якось не замислювалася. Тимур кинув мені шорти на гумці, і я швидко їх одягла. Мені  зовсім не хотілося залишатися самій у його будинку.

- Я маю їхати в лікарню, - сказав він. - Вибач, у мене зовсім мало часу.