Біблія - Невідомий Автор
Слово його до Ітієла, Ітісла і Ухала: Працював я, Боже, працював я, Боже, і змучився!
2 Бо думаю, що немудріший за кожного я, і не маю я людського розуму,
3 і не навчився я мудрості, і не маю знань святих...
4 Хто на небо ввійшов і зійшов? Хто у жмені свої зібрав вітер? Хто води вдягнув своєю накидкою? Хто поставив усі кінці землі? Яке ймення його, і яке ймення сина його, коли знаєш?
5 Кожне Боже слово очищене, щит він для тих, хто в ньому пристанище має.
6 До слів його не додавай, щоб тебе не картав він, і щоб брехуном не став ти.
7 Двох речей я від тебе просив, не відмов мені, поки помру:
8 віддали від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай! Годуй мене хлібом, для мене призначеним,
9 щоб я не переситився та й не відрікся, і не сказав: Хто Господь? І щоб я не збіднів і не крав, і не зневажив ім'я мого Бога.
10 Раба не обмовляй перед паном його, щоб тебе не прокляв він, і ти винуватим не став.
11 Оце покоління, що батька свого проклинає, і неньки своєї не благословляє,
12 покоління, що чисте в очах своїх, та від бруду свого не обмите,
13 покоління, що очі гордовиті має, і поглядає зверхньо!
14 Покоління, що в нього мечі його зуби, а гострі ножі його щелепи, щоб пожерти убогих із краю і з землі нужденних!
15 Дві дочки в кровопивці: Дай, дай! Оці три не наситяться, чотири не скажуть досить:
16 шеол та утроба неплідна, водою земля не насититься, і не скаже досить вогонь!
17 Око, що з батька сміється і зневажає матір, хай видзьобають його круки долини річкової, і хай пташенята орлів його пожеруть!
18 Три речі оці дивовижні для мене, і чотири, яких я не знаю:
19 дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, в морі дорога для кораблів, і дорога чоловіка до дівчини!...
20 Така ось дорога розпусної жінки. Наїлася, витерла вуста свої й сказала: Не вчинила я лихого нічого!...
21 Трясеться земля під трьома, і під чотирма, яких знести не може вона:
22 під рабом, коли він зацарює, під нерозумним, що має хліба в достатку,
23 під некоханою, що взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою!...
24 Оці ось чотири малі на землі, та вони вельми мудрі:
25 мурашки, не сильний народ, та поживу свою заготовляють літом,
26 борсуки, люд не сильний, та в скелі своє помешкання вони будують,
27 нема царя в сарани, але вся вона в бойовому порядку виходить,
28 павук тільки лапками пнеться, та він і в палатах царських!
29 Добре ступають ці троє, і добре ходять чотири:
30 лев, найсильніший поміж звіриною, який не відступає ні перед ким,
31 осідланий кінь, цап та той цар, що з ним військо!
32 Якщо ти здуру звеличив себе, та обміркував свій намір лихий, то поклади руку на вуста свої!
33 Бо збивання молока дає масло, і дає кров удар по носі, вибух же гніву породжує сварку.
Приповiстi 31
1 Слова Лемуїла, царя Масси, що ними ненька навчала його:
2 Що, сину мій, що, сину утроби моєї, що, сину обітниць моїх?
3 Не давай жінкам сили своєї, ні шляхів своїх для тих, що царів нищать!
4 Не царям, Лемуїле, вино, не царям і напій той п'янкий не князям,
5 щоб не впився він та не забув про закон, і щоб не змінив для всіх гноблених права!
6 Дайте напою п'янкого тому, хто гине, а вина, в кого гірко на душі:
7 він вип'є й забуде за бідність свою і муки своєї вже не пам'ятатиме!
8 Відкривай свої вуста німому і заступайся за всіх нещасних.
9 Відкривай свої вуста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного.
10 Хто жінку чеснотну знайде? Вона коштовніша за перли.
11 Покладає серце своє її чоловік на неї і йому не забракне прибутку!
12 Вона робить для нього добре, а не лихе, по всі дні свого життя.
13 Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.
14 Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека доставляє хліб свій.
15 І встане вона ще вночі та видасть поживу для всіх, а належне служницям своїм.
16 Поле вона нагляділа і купила його, і з плоду рук своїх засадила вона виноградника.
17 Вона підперізує силою стегна свої та зміцнює руки свої.
18 Вона розуміє, що праця її не дарма, і світильник її не погасне вночі.
19 Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.
20 Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
21 Холоду в оселі своїй не боїться вона, бо подвійно одягнуті в неї всі.
22 Килими поробила собі, з віссону й кармазину її вбрання.
23 Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшинами краю.
24 Тонку туніку робить вона й продає та купцеві віддає пояси.
25 Сила та краса — одяг її, вона усміхається прийдешньому дню.
26 Свої вуста вона відкриває на мудрість і милостива наука їй на язиці.
27 Дає вона лад в оселі своїй і хліба в лінощах не їсть.
28 Встають діти та хвалять її і чоловік її хвалить також.
29 Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевершила!
30 Краса, то омана і врода — марнота, жінка ж богобоязна заслуговує на похвалу!
31 Дайте їй з плоду рук її і хай її вчинки вихваляють її при брамах!
ЙОВЙов 1
1 Був чоловік у країні Уц, на ім'я Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від лихого втікав.
2 І народилися йому семеро синів та три дочки.
3 А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, три тисячі верблюдів, п'ять сотень пар худоби великої, п'ять сотень віслючок та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.
4 А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в помешканні того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити з ними.
5 І бувало, як минало коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він вдосвіта, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні.
6 І одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов поміж ними й Сатана.
7 І запитав Господь у Сатани: Звідки ти прийшов? А Сатана відповів Господові: Я мандрував по землі та й обійшов її.
8 І сказав Господь до Сатани: Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, що Бога боїться, а від лихого втікає.
9 І відповів Сатана Господові: Чи ж Йов дармо боїться Бога?
10 Чи ж ти не забезпечив його, і оселю його, і все, що його? Чин його рук ти поблагословив, а маєток його поширився по краю.
11 Але простягни тільки руку свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?
12 І сказав Господь до Сатани: Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки! І пішов Сатана від обличчя Господнього.
13 І одного дня, коли сини та дочки його їли та вино пили в будинку свого, народженого першим, брата,
14 то прибіг до Йова посланець та й сказав: Худоба велика орала, а віслючки паслися поруч.
15 Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг убили вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі...
16 Він ще промовляв, аж прибігає інший та й каже: З неба спав Божий вогонь, і спалив отару та слуг... А втік тільки я сам, щоб донести тобі...
17 Він ще промовляв, аж біжить ще інший та й каже: Халдеї поділилися на три ватаги, і напали на верблюдів, та й забрали їх, а слуг убили вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...
18 Поки він промовляв, аж прибігає ще інший та й каже: Сини твої та дочки твої їли та вино пили в будинку свого першонародженого брата.
19 Аж раптово налетів сильний вітер з боку пустелі, та й ударив на чотири роги будинку, і він упав на юнаків, і вони померли... І втік тільки я сам, щоб донести тобі...
20 І встав Йов, і роздер плаща свого, і обстриг свою голову, і упав на землю, вклонився
21 та й сказав: Я вийшов голий з утроби матері своєї, і голий повернуся в землю! Господь дав і Господь узяв... Хай буде благословенне Господнє ім'я!
22 При всьому цьому Йов не згрішив і не сказав нічого поганого на Бога!
Йов 2
1 Одного дня прийшли Божі сини, щоб стати перед Господом. І прийшов також Сатана поміж ними, щоб стати перед Господом.
2 І запитав Господь до Сатани: Звідки ти прийшов? А Сатана відповів Господові: Я мандрував по землі та й обійшов її.
3 І сказав Господь до Сатани: Чи звернув ти увагу на раба мого Йова? Бо нема такого, як він, на землі. Людина він невинна та праведна, яка Бога боїться, а від лихого втікає. І він тримається міцно в своїй невинності, а ти намовляв був мене на нього, щоб без приводу знищити його...
4 І відповів Сатана Господові: Шкіра за шкіру! Все, що має, віддасть він за душу свою.
5 Але простягни-но ти руку свою, і доторкнися до кісток його та до тіла його, чи він не зневажить тебе перед обличчям твоїм?
6 І сказав Господь до Сатани: Ось він у руці твоїй, тільки душу його бережи!
7 І вийшов Сатана від обличчя Господнього, та й ударив Йова болісними гнояками від стопи його й аж до черепа...
8 І той, сидячи серед попелу, шкріб себе черепком...
9 А його жінка сказала йому: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога й помреш!...
10 А він відповів їй: Ти кажеш так, як каже яка з божевільних!... Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а лихого не приймемо? При всьому тому Йов не згрішив своїми вустами...
11 І почули троє приятелів Йовових, теманянин Еліфаз, шух'янин Біддад та нааматянин Цофар, про все те нещастя, що прийшло на нього. І зібралися вони та домовилися прийти разом, щоб похитати головою над ним та втішити його.
12 І поглянули вони здалека, і не пізнали його... І заголосили вони, і роздерли кожен одяг свій, і кидали порох над своїми головами аж до неба...
13 І сиділи вони з ним на землі сім день та сім ночей, і ніхто не промовив до нього ні слова, бо вони бачили, що біль його вельми великий...
Йов 3
1 По цьому відкрив Йов вуста свої та й прокляв був свій день народження.
2 І сказав він:
3 Хай згине той день, що я в ньому народився, і та ніч, коли сказали: Зачата людина!
4 Хай цей день потемніє, хай Бог з висоти не згадає його, і хай не з'являться сонячні промені над ним!...
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай сутінки вечірні лякали його!...
6 Хай морок огорне ту ніч, хай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...
7 Тож ця ніч хай буде самотня, хай не прийдуть до неї радісні голоси!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9 Хай потемніють ранкові зорі її, хай сподівається на світло й не буде його, і хай вона не побачить повік зорі ранньої,
10 бо вона не замкнула дверей нутра материного, і не сховала страждання з очей моїх!...
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов з нутра, то чому не помер?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які годували мене?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок
14 з царями та з земними радниками, що могили будують собі,
15 або із князями, що золото мали, що будинки свої сріблом наповнювали!...
16 Або чом я не стався недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змучені,
18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...
19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...
20 І нащо він мученикам дає світло, і життя душам засмученим,
21 що вичікують смерті й нема її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22 тим, що радісно тішилися б та веселилися, коли б знайшли місце для поховання,
23 людині, якій дорога закрита, яку Бог тінню закрив перед нею?...
24 Бо зітхання моє випереджає хліб мій, а плач мій полився, як вода,
25 бо страх, що його я боявся, до мене прибув, і чого я страшився прийшло те мені...
26 Не мав я спокою і відпочинку не мав, і не був безтурботний, та ще нещастя прийшло!...
Йов 4
1 І сказав Еліфаз:
2 Коли спробувати сказати слово до тебе, чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 То ж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4 того, хто спотикався, підіймали слова твої, а коліна тремтячі ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно і ти налякався...
6 Хіба не давала тобі впевненості твоя богобоязнь і твоє сподівання невинності дорогам твоїм?
7 Пригадай-но, чи гинув невинний, і де знищені праведні?
8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного його!
10 Левине гарчання й рев лютого лева минає, і левчукам вилущуються зуби.
11 Гине лев, як нема здобичі, і левенята розбігаються.
12 І закрадається слово до мене, і моє вухо почуло ось дещо від нього.
13 у роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато кісток моїх він струсонув,
15 і дух перейшов по обличчю моєму, стало дибки волосся на тілі...
16 Він стояв, але я не пізнав його вигляду, образ навпроти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Хіба праведніша людина за Бога, хіба є чистішою за свого творця?
18 То ж рабам своїм він не йме віри, і накладає вину й на своїх ангелів!
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? Як міль, вони будуть розчавлені!
20 Вони товчені зранку до вечора, гинуть назавжди непоміченими...
21 Слава їхня минається з ними, вони помирають не в мудрості!...
Йов 5
1 Ану клич, чи є хто, щоб тобі відповів? І до кого з святих ти вдасися?
2 Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!
3 Я бачив безглуздого, як він розсівся, та зараз оселя його спорохнявіла...
4 Від порятунку далекі сини його, вони без рятівника почавлені будуть у брамі!
5 Його жниво голодний поїсть, і ще й між терну його сховає, і спрагнені ось проковтнуть маєток його!
6 Бо нещастя виходить не з пороху, а лихо росте не з землі,
7 бо людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти...
8 А я б звернувся до Бога, і на Бога б поклав свою справу,
9 Він робить велике та недослідиме, предивне, якому нема числа,
10 бо він дає дощ на поверхню землі, і на поля посилає він воду,
11 щоб поставити низьких на високе, зміцнити засмучених і дати їм порятунок.
12 Він руйнує задуми хитрих, і стають не слухняними їхні руки,
13 Він мудрих лукавством їх ловить, і задум крутійський марним стає,
14 вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!...
15 І він від меча рятує бідного, а з міцної руки бідаря,
16 і дає сподівання нужденному, і замикає кривді вуста!
17 Тож щаслива людина, яку Бог картає, і ти не цурайся Всемогутнього кари.
18 Бо він рану завдасть і перев'яже, він ламає і зцілюють руки його!
19 В шістьох лихах рятує тебе, а в сімох не дістане тебе воно:
20 Викуповує тебе він від смерті за голоду, а в бою з рук меча.
21 Як бич язика запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятися руїни, як прийде вона.
22 З насилля та з голоду будеш сміятися і земної звірини не боятимешся.
23 Бо з камінням на полі є в тебе умова, і звір польовий примирився з тобою.
24 І довідаєшся, що намет твій безпечний, і переглянеш оселю свою, і не знайдеш у ній нестатків.
25 І довідаєшся, що численні нащадки твої, як трава на землі!
26 І в зрілому віці до могили ти зійдеш, як збіжжя достигле входить до клуні за часу свого!
27 Отож, дослідили ми це і так воно є, послухай цього й затям собі все!
Йов 6
1 А Йов сказав:
2 Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
3 то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважливе вуста мої кажуть!...
4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п'є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене...
5 Чи дикий віслюк над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без солі їдять несмачне, чи є смак у білку яйця?
7 До чого не бажала доторкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі...
8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув свою руку й мене поламав,
10 то була б ще потіха мені, і стрибав би я з радості в нестерпному болі, бо я не зрікався слів Святого!...
11 Яка сила моя, що я сподіватимуся? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?
12 Чи сила моя кам'яна? Чи тіло моє мідне?
13 Чи не допомога для мене в мені самому, чи порятунок від мене відсунутий?
14 Для того, хто гине, товариш — ласка, хоча б полишив того страх Всемогутнього...
15 Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,
16 темні від криги вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висихають і в посуху зникають з місця свого.
18 Збочують каравани з дороги своєї, ідуть у пустелю й зникають.
19 Каравани з Теми виглядають, мандрівники з Шеви покладають сподівання на них.
20 І осоромилися, що вони сподівалися.
