Ти моє світло - Кеті Рід

– Ну як тобі? – поцікавився Антон.

– Не думала, що колись це скажу, але смачно.

– До кінця вечора ти зненавидиш ті жахливі різнокольорові коктейлі, – задоволено сказав він.

Я пирхнула і похитала головою, хоча він міг мати рацію.

Допивши перший келих, Антон потягнув мене танцювати. Він перекинув мою сумочку на інший бік стійки, перш ніж повести мене на танцмайданчик. Влившись у натовп, я відкинула всі думки і просто дозволила собі повеселитися під драйвову музику. Антон не відходив від мене ні на крок, захищаючи від чужих спин і ліктів.

Одна пісня переходила в іншу. Ми відривалися разом з усіма і реготали від душі, демонструючи одне одному смішні танцювальні рухи. Лише коли швидку пісню змінила повільна й тягуча, я зупинилася. Задихаючись, озирнулася. Зненацька ми опинилися в морі пар, що розгойдувалися з боку в бік під романтичну баладу. На обличчі Антона розквітла надія, і мені раптом захотілося втекти.

– Пішли назад? – попросила я. – Я втомилася.

Розчаровано підібгавши губи, хлопець кивнув і повів мене назад. Наші стільці уже зайняли два чоловіка з круглими животами, тому ми всілися на інші. Антон приніс мені сумку і сів поряд.

Я ніяково мовчала, не знаючи, чи повинна вибачатися або виправдовуватися. Він, помітивши це, він хотів було щось сказати, аж тут витягнув з кишені джинсів телефон. Екран світився вхідним дзвінком. Антон поглянув на абонента і встав.

– Це мої батьки. Я піду, поговорю, добре?

Я кивнула, радіючи маленькій перерві. Майже одразу він зник у натовпі на шляху до чоловічої вбиральні, на дверях якої красувалася голова з бородою і в ковбойському капелюсі.

Перерва виявилася недовгою. Вже за кілька секунд по потилиці пробігли мурашки. Я озирнулася, шукаючи Антона, але наткнулася на знайомі горіхові очі. Макс стояв на крок позаду і, схоже, тільки й чекав, коли Антон залишить мене одну.

– Що ти тут робиш? – прошипіла я, нервово оглядаючись.

Нічого не відповівши, Макс раптом підступив ближче і стягнув мене зі стільця. Я інстинктивно схопила сумочку зі стійки, і недарма – вже за мить мене, як мішок з борошном, перекинули через плече. Світ перевернувся догори дриґом, і я скрикнула.

– Гей! Може, я піду сама?

Макс, ігноруючи мої слова, поніс мене на вихід. Його рука обвилася навколо моїх стегон, утримуючи на місці. Добре, що сьогодні я вдягнула джинси, а не сукню.

Натовп, оглядаючи нас, лише посміювався. Помітивши це, я ляснула Макса сумочкою по спині й підперла долонею щоку, змирившись зі своїм положенням. Мій лікоть при цьому впивався йому в хребет між лопатками.

Макс тим часом уже штовхнув двері і обережно виніс мене на вулицю. Опинившись на холоді, я здригнулася.

– Де твоя куртка? – спитав він, крокуючи по тротуару так невимушено, наче щодня носив дівчат на плечі.

Я пирхнула, але не відповіла. Насправді Антон порадив її не вдягати, пообіцявши, що ми поїдемо на таксі туди, де буде тепло. Після спеки бару тіло затремтіло, і по шкірі побігли хвилі мурашок.

Відчувши, як я здригнулася знову, Макс стиснув руку на моїх стегнах сильніше. Навіть не дивлячись йому в обличчя, я знала, що він сердиться. Для цього було і так достатньо причин.

За хвилину він зупинився біля знайомої машини. Притримуючи мене обома руками, схилився, поки мої ноги не торкнулися асфальту. Навколо не було нікого, крім компанії бородатих чоловіків, що стояли біля входу в кантрі-клуб. Я схрестила руки і затремтіла ще сильніше без тепла Макса.

– Ти зовсім не вмієш піклуватися про себе, – пробурмотів він, стягуючи з себе куртку і накидаючи на мене.

– Мені було тепло, поки ти не виніс мене на холод, як печерна людина, – відказала я.

Гостра щелепа смикнулася. Нічого більше не додавши, Макс зняв сигналізацію і відчинив переді мною дверцята з пасажирського боку. Хотілося ще трохи повередувати, виводячи його з себе за те, що він так безцеремонно зірвав моє побачення, але дуже хотілося зігрітися. Тож я мовчки пірнула всередину салону.

Поки Макс обходив машину, я вмостилася зручніше і глибоко вдихнула знайомий запах м’яти.

– І що тепер? – спитала я, коли Макс завів двигун і ввімкнув обігрівач. Мої напружені від холоду м’язи майже одразу перетворилися в желе. Тепле повітря виривалося з решіток, зігріваючи до самих кісток.

– Тепер я відвезу тебе додому.

– І все? – мимоволі вирвалось у мене. Я одразу стулила рота, але було вже пізно.

Макс обпік мене сердитим поглядом і мовчки відвернувся до дороги. Ми їхали по вечірніх вулицях міста, а в салоні грала класична музика.

Дивно. Раніше я не помічала, щоб Макс таке слухав... З нашої компанії класику любила лише я.

Я обережно поглянула на Макса. Він не повернувся – лише звузив очі, відчувши на собі мій погляд. Я знала, за що він злився на мене, але, тим не менш, не відчувала себе винною.

Може, я чекала, що він прийде і забере мене від Антона? Може, я хотіла змусити його боротися за мене замість того, щоб здатися?

Зарившись у сидіння глибше, я сховала замерзлий ніс у куртку і прикрила очі. Потроху всі звуки перетворилися на віддалений шум, поки ми їхали вечірнім містом все далі.