Полонянка бандита - Тетяна Калинова
Знов ступор . Та що ж це за лишенько? Що він собі дозволяє? Розумію, що вибору мені не залишили. І бандюган має рацію , я зараз майже гола. А крім нього там ще один нахабний придурок і як мінімум чотири охоронці. Краще не нариватись, а перевдягтись і спуститись. Можливо вдасться нормально , спокійно поговорити і я зрозумію що йому від мене потрібно. Одягаю білизну і сукню , а панчохи нехай собі одягає. На голову. Одяглась , а вийти страшно. Я виросла серед бандитів , але вони були свої і я знала що від них можна чекати, на відміну від цих. А можливо спробувати домовитись з ними? Можливо саме вони зможуть мені допомогти? Ця думка трохи заспокоїла і дала надію. А ще , бородатий демон не зачинив двері... Тобто якщо не нариватись а прикинутись покірною , в мене з'явиться шанс на втечу.
Важко видихаю і виходжу з кімнати. Вкінці довгого коридору сходи вниз і вгору, не схоже що є третій поверх , мабуть там горище. Спускаюсь вниз і чую чоловічі голоси. Чим ближче підходжу, тим чіткіше розбираю слова...
- Чому б просто не пристрелити його ? Ця наволоч вбила твою матір і ще стільки хороших хлопців. Він забрав все що в нас було. Через нього ти був змушений поїхати.
- Максе , ми хто завгодно , але не вбивці . А з Охотським я поквитаюсь іншим способом. Він сам проситиме смерті. - гарчить бородач і в мене по спині пробіг холодок. Хотілось розвернутись і втекти. Матінко, куди я потрапила? Реально дуже страшно. Особливо коли вони мене помітили ... Їх було четверо і всі погляди втупились в мене. Дивляться так , наче я шматок м'яса. Здобич для шакалів. Особливо небезпечним і хижим поглядом мене міряє так званий господар.
- Потім поговоримо Максе. Я зараз зайнятий. Зроби все про що ми домовлялись. Ввечері відзвітуєш.
- Та бачу я чим ти зайнятий . - кривиться той що Макс . - Ти ще проблем наберешся через неї. Згадаєш моє слово. - розвертається і йде разом з охоронцями . Ми з хачиком залишились наодинці.
- Так набагато краще лялечко. Тільки розпусти волосся. - безсоромно оглядає мене з ніг до голови. Потім підходить і сам стягує з волосся резинку . На обличчі з'явилась легка посмішка. Видно що я йому подобаюсь. - Щоб більше я не бачив , що ти напівголою крутиш своїм задом перед мужиками. - в мені прокидається торнадо і я з усіх сил намагаюсь триматись, щоб не злити бандюка. - Спершу давай познайомимось нарешті. - посміхається і підходить ближче . Гарна посмішка . - Мене звуть Емір Шахін . - бере мою руку . Емір... Здається я вже десь чула це ім'я . - А як тебе звуть красуне? - прикольно, спершу викрав , потім замкнув в своєму бандитському логові, примусив з ним обідати і тільки тепер запитує ім'я.
- Лі... Ліна. Мене звуть Ліна. - він примружив очі , наче намагається прочитати думки.
- Добре... Ліна , давай будемо обідати. - допомагає мені сісти за стіл і сідає навпроти. - Смачного. - каже і починає їсти. Він знущається ? Думає що мені зараз шматок в горло полізе? Відчуваю що моя витримка на межі. - Чому не їси? Якщо в тебе якась дієта , чи алергія , чи просто надаєш перевагу якимсь конкретним стравам , говори мені. Я повідомлю про це кухарку і надалі вона готуватиме тобі що захочеш. А сьогодні вже вибач , буде так як є . - все! В голові стався вибух!
- Надалі? Ти знущаєшся? - підіймаюсь. - Щиро дякую за гостинність, та мені пора додому.
- Сядь! - так гаркнув , що я підскочила , але не сіла.
- Та пішов ти ... Хто ти такий , щоб так зі мною розмовляти і тримати силою в своєму домі?
- Сядь! - ще раз гаркнув і наче так собі , без певного наміру, дістав пістолет і поставив на стіл поруч з своєю тарілкою. - Хочеш спершу поговорити? Добре. - теж підіймається і йде до мене залишивши пістолет на столі. От дурень. Роблю два швидкі кроки , хапаю зброю і цілюсь в нього. Емір скептично підіймає брови. - Ну ж бо, чого застигла? Стріляй! - і наближається.
- Я вистрілю! Не підходь. - кричу але розумію , що не зможу вбити людину. Навіть таку як цей бандит.
- Якби хотіла , вже б це зробила. - на мій крик прибіг охоронець , та Емір зупинив його виставивши долоню.
- Іди Саша. Вийди з будинку я сказав! - гаркає охоронцю і той слухняно виконує. Тоді робить ще крок до мене. - А знаєш красуне, в мене з'явилась одна ідея. Як щодо веселощів? - різко вивертається і опустивши мою руку з пістолетом стає за моєю спиною впритул. Зброю тримаємо разом, його долоня зверху на моїй. - Любиш екстрим лялечко? - мене трусить наче при лихоманці . - Якщо зброя в руках , значить вона зобов'язана вистрілити. Правда? - приклавши трішки зусилля підіймає наші руки і вивернувши направляє пістолет на мене , потім на себе. - В барабані тільки один патрон. Випробуємо удачу? Прикинусь джентльменом. Перший постріл твій. - я починаю ще сильніше тремтіти від страху , адреналіну і ще чогось незрозумілого. - Давай ! Якщо тобі пощастить , будеш вільна.
