Полонянка бандита - Тетяна Калинова
Прокинулась в просторій кімнаті на ліжку. На щастя одягнена , якщо цю вульгарщину яку мені дали в клубі , можна назвати одягом. Де я і що сталось уявлення не маю . Пам'ятаю як в клубі познайомилась з приємним молодим чоловіком. Ми розмовляли, пили і... Все. Темрява. Цікаво , це я набралась , чи мені щось підсипали ? Мабуть другий варіант , тому що випила я не так багато щоб відключитись. Підіймаюсь з ліжка і йду до дверей. Хапаюсь за дверну ручку, вони звісно зачинені. Хто б сумнівався? Мене накриває панікою. А раптом мене все ж вичислили і впіймали? Що робити? Біжу до вікна. Бачу дерева і доглянуте подвір'я. Наскільки дозволяє побачити вікно - поруч жодної будівлі. Я знаходжусь на другому поверсі , під моїм вікном ростуть якісь кущі. Це на всякий випадок , якщо раптом доведеться тікати через вікно. Оглянула ще раз територію ... Бачу високий паркан і масивні ворота. Біля них невеличка пристройка - мабуть охорона. Все вказує на те , що тут живуть заможні люди. Значить мене викрали не заради викупу. Що їм потрібно від мене? Почула як клацнув дверний замок і мене сковало жахом. В кімнату зайшов високий бритоголовий чоловік і я вся стислась від страху.
- Прокинулась принцесо? Добре. Перевдягайся. - кидає на ліжко пакет. - Господар скоро приїде. Твоє завдання йому сподобатись. - не зрозуміла. Це що прикол?
- Ви мабуть мене з кимось сплутали. Я уявлення не маю , хто ваш господар і що йому потрібно . - кажу скоромовкою , бо він розвернувся до дверей щоб піти.
- А це й не обов'язково . - посміхається чоловік . - Головне, що він тебе знає принцесо. - і виходить не забувши зачинити за собою двері.
Кілька хвилин перетравлюю інформацію а потім гарячково думаю що робити . Ясно дві речі : перша - мене все ж не знайшли люди Охотського і друга - я знов в полоні . Що гірше - поки що невідомо... Ох Ліє... І вмієш же ти потрапляти в халепи... Потрібно тікати звідси. Але як? І куди? А головне - хто цей господар і що йому потрібно від мене?
Викидаю речі які приніс амбал з пакета на ліжко. Думала там теж щось розпусне , але помилилась ... Звідти випала біла сукня довжиною трішки вище колін. Досить стримана і красива. Здається в мене колись було щось схоже. Ще біла мереживна білизна і панчохи. Цікаво хто це все обирав і для чого? Кладу все назад в пакет . Навіть не подумаю грати в якісь ігри за чиїмись незрозумілими правилами. Я не іграшка. Тим більше , я впевнена що це помилка. Їм потрібна інша дівчина. Зачекаю так званого господаря і він сам зрозуміє , що його люди облажались і викрали не ту дівчину. Викрали. Навіть на сміх пробиває. Знов викрали... Я шукала в тому притоні допомогу, а вляпалась здається в ще більше лайно . Називається "що таке не щастить і як з цим боротись?" Капець!
Мої роздуми перервав шум з вулиці. Підіймаюсь з ліжка і швидко підходжу до вікна. На територію заїжджають два чорні позашляховики. Спершу виходять охоронці і відчиняють дверцята в одному з них. З авто виходять двоє чоловіків. Одного з них я впізнала відразу. Це той самий придурок , який вчора спершу мало не збив мене на автомобілі , а потім чіплявся в клубі. Невже це він мене викрав щоб помститись? Це вже не добре... Переводжу погляд на іншого чоловіка і стає ще страшніше... Здається він не нашої національності . Якийсь "хачик". Здоровий амбал з чорним як ніч волоссям і такою ж бородою. Трішки смаглявий. Виглядає не то бандитом , не то важливою шишкою , що в принципі одне і те ж саме . Він підіймає голову і відразу дивиться в моє вікно. Тобто на мене. Від цього погляду мене наче знесло якоюсь хвилею і я відскочила від вікна. Жах!!! Це наче демон якийсь . Хоч і дуже гарний гад , тут нічого не скажеш... Єдине що портить картину - його борода. Ненавиджу ці зарості на чоловічому обличчі . Хоч йому й личить . Так Ліє, не про те думаєш... Потрібно придумати як відбиватись від мстивого придурка, можливо цей хачик мені допоможе?
В коридорі почулись кроки. Я знов стислась від страху. Двері відчинились і зайшов знов той самий бритоголовий амбал.
- Ти чому ще не одягнена? - обурюється . - Господар вже чекає .
- А мені до лампочки. Це твій господар - не мій. Я не збираюсь його слухатись. Можеш так і передати. - як колись казала моя матуся - "чого бідне - бо дурне , чого дурне - бо бідне". Даремно я це зробила. Але ж хто знав...?
Через кілька хвилин в коридорі знов почулись кроки , але цього разу швидші . Коли двері різко відчинились і зайшов той самий бородатий хачик , здається в кімнаті стало дуже тісно. І не лише від його зросту і розмірів , а в більшій мірі через божевільну , потужну енергетику яка заповнила всю кімнату. Навіть дихати стало важко.
- Тобі було сказано перевдягтись і спуститись. - мало не гарчить. Ух-ти! Гляньте як чурка рідненькою розмовляє ... Ой! Знов не туди... А злющий який...
- Чого б це раптом ? Хто ви такий щоб мені щось там наказувати?
