Полонянка бандита - Тетяна Калинова
"Aşkım , вибач що не попередив і не розповів про свої плани, просто ти в мене запальна і емоційна дівчинка , я не хотів щоб ти хвилювалась і робила помилки. Крихітко , тобі доведеться пожити в цьому будинку якийсь час , поки я не поквитаюсь з Охотським за все що він нам зробив. Приїхати поки що не зможу , це задля твоєї безпеки. З тобою залишається Рус , з всіма питаннями, побажаннями і проблемами звертайся до нього.
Будь ласка не роби дурниць і дочекайся мене.
Ти моє життя Ліє . Центр мого всесвіту і я шалено кохаю тебе маленька.
До зустрічі . Сподіваюсь що до швидкої.
Назавжди твій Емір."
На очі знов навертаються сльози. Він заховав мене щоб захистити. Взяв весь удар на себе. І що означає якийсь час? Скільки я маю тут сидіти? Я ж помру від хвилювання за нього. Особливо зараз , коли навіть не знаю що сталось. Можливо Емір вже постраждав. Господи !!! Вбережи його будь ласка .
- Руслане , ти можеш дізнатись чи все добре? Зателефонувати Еміру чи ще комусь ... ?.
- Ні. Виключено. - відразу відповідає. - Вони самі зі мною зв'яжуться коли з'явиться можливість. А ви не хвилюйтесь. Йдіть відпочивайте.
- Яке відпочивайте? Я не зрушу з цього місця , поки не дізнаюсь що з ним все добре. І не дивись на мене так , наче я тебе дістала. Повір , я ще навіть не починала. - здоровань посміхнувся і мовчки вийшов з кухні. - Думаєш що я жартую? Даремно. Я й спати зможу стоячи , якщо знадобиться. - крикнула йому навздогін . Та насправді мені хочеться плакати від хвилювання. Тіло починає тремтіти і я закривши долонями обличчя сідаю на підлогу і плачу. Нерви здали. Мені всього лише потрібно дізнатись , що з Еміром все добре. Буквально через кілька хвилин відчула долоню на своєму плечі.
- Ей, ну ви чого , Ліє? Перестаньте плакати. Я не можу зараз зателефонувати. Зрозумійте. Це не вредність чи впертість. Просто можливо саме зараз там... щось відбувається а мій дзвінок відволіче Еміра і... Ну ви зрозуміли. Ми домовились телефонувати якщо щось піде не за планом. Тому , поки тихо , значить все добре. Якщо я зателефоную , він почне ще за вас хвилюватись . - розжовує мені Руслан наче маленькій нетямущій дитині. Він має рацію , та від того не легше. - Розумієте? - киваю і підіймаюсь з підлоги.
- Вип'єш зі мною? В холодильнику є пиво , вино і ще якісь пляшки. - запитую чоловіка.
- Ні. Дякую. Мені потрібна твереза голова . А от вам не завадить. Можливо допоможе розслабитись.
Так я й зробила . Руслан відкоркував вино і налив мені в келих. Я випила його залпом і протягла йому знов порожній келих за добавкою. Чоловік підняв одну брову але мовчки налив ще раз , а потім ще раз. Та мабуть через нерви воно мене не вставляло. Я так думала... Ми з Русланом мовчки сиділи на кухні чекаючи хоч якихось новин. Та їх все не було. А потім видно я вирубилась просто за столом , а прокинулась в кімнаті на ліжку. Мабуть Емір приїхав і переніс мене. Серце колотиться мов навіжене. Швидко підриваюсь і кулею вилітаю з кімнати.
В будинку порожньо . Ні Еміра , ні Руслана. Підходжу до вікна і бачу свого охоронця який розмовляє по телефону . Здається він стривожений . Тихенько відчиняю вікно щоб підслухати його розмову.
- І що ви збираєтесь робити далі? - запитує чоловік і слухає відповідь співрозмовника . - Ясно. Добре , я їй нічого не скажу. То він в лікарні чи вдома ? - Божечки ! Хто в лікарні? Швидко виходжу на вулицю .
- Хто в лікарні? Емір? Що з ним? - Руслан здається розгубився.
- Чорт ! Я передзвоню. - відключається і мовчки дивиться мені в очі наче вагається розповідати чи ні. А я не стрималась і вдарила велетня в груди.
- Чому ти мовчиш? Я все чула. Що з Еміром?
- Нормально все . Трішки зачепило кулею плече.
- Я не вірю тобі. Я хочу до нього. - розвертаюсь і йду до автомобіля.
- Ти здуріла? - ловить мене за руки і розвертає до себе . - Припини істерику і йди в будинок.
- Іди до біса. І прибери руку. Я не заспокоюсь поки не побачу його. Чи хоча б почую.
- Ти що не розумієш що це заради твоєї безпеки? - майже кричить дивлячись в очі. - Послухай, ти або візьмеш себе в руки і заспокоїшся , або я замкну тебе в кімнаті.
