Полонянка бандита - Тетяна Калинова
- Нормально. Вже взяла себе в руки . Здається. Я боюсь його Еміре. Він справжній диявол .
- Знаю маленька. Та не варто. Скоро йому буде кінець і ми видихнемо спокійно. Я тобі обіцяю.
- Ніколи не обіцяй того , що не зможеш виконати , хлопчику. - чую за спиною голос виродка і розвертаюсь до нього обличчям , якось механічно ховаючи Лію за спину. - Привіт... Доню - випльовує скривившись наче від відрази. - А я тут голову ламаю , де ти поділась? Вже подумав що ти здохла десь в лісі або тебе зжерли тварини. Живуча... Хоч толку з тебе ніякого. В тебе було таке маленьке завдання , на радощах від втечі повернути собі втрачену пам'ять і віддати мені те , що тобі не належить. Та ти навіть з цим не впоралась. Ти ж не думала що я б дозволив тобі так просто втекти з мого будинку ? - ніфіга собі! Виявляється Лії дозволили втекти з того підвалу. Ну тепер пазл склався. Охотський сподівався що вона сама приведе його до тих документів . От тільки все пішло не за планом бо втрутився я. Охриніти ! Тобто якби я її не викрав , швидше за все дівчинка вже була б мертвою. - Натомість ти знюхалась з цим хлопчиком , якому жити набридло. Ну нічого. Скоро все ж зустрінетесь з своїми матусями . Скучили ж мабуть за ними? Гм?
- Та пішов ти! - гаркнула моя дівчинка навіть не давши мені слова сказати і вийшовши зі свого сховку порівнялась зі мною. - Виродок! Демон клятий. Це ти скоро здохнеш. В пеклі вже навмисне для тебе підготували жерло вулкана з киплячою лавою . - Віт почав реготати закинувши голову.
- А ти фантазерка. Та я надаю перевагу більш реальному пеклу . Ти ж пам'ятаєш як це? - примружив очі . - Бачу що пам'ятаєш. - його покликала до себе компанія чоловіків і він розвернувся щоб піти . Та на кінець кинув: - Повеселіться наостанок . Скоро зустрінемось... доню. А ти ... - глянув на мене . - Ще дуууже пошкодуєш про це . - і пішов. Лія ж мало не втратила свідомість. Притягую до себе і міцно обіймаю.
- Тихо мишеня. Все добре. Ти молодець. Моя смілива дівчинка.
Більше Віт до нас не підходив , хоча що б ми не робили , я постійно відчував цей зміїний погляд . Чекає наволоч. Лія натомість заспокоїлась і ми навіть з нею потанцювали . На нас було багато уваги , все ж таки я кандидат в мери столиці , який для багатьох присутніх незрозуміло звідки взявся. Нас фотографували , брали інтерв'ю і розглядали наче експонати в музеї. Ну що ж місія виконана , можна вже й прощатись... Почувши це Лія мало не підстрибнула від радості. Обійняв її і ми пішли на вихід , до автомобіля який нас вже чекає. Коли підійшли , я міцно притис до себе свою дівчинку, а потім пристрасно і глибоко поцілував.
- Господи! Нарешті все скінчилось . - видихає Лія щойно ми сідаємо в авто і рушаємо з місця. Якби ж то... гмикаю подумки. Все ще навіть не починалось, маленька.
- Що б не відбувалось , не бійся. Все буде добре. Ти в безпеці крихітко . - вона дивиться на мене зляканими очима .
- Що має відбуватись ? Не лякай мене .
- Не бійся. Я ж обіцяв що не дозволю тебе скривдити. - вона кидається мені на шию .
- Еміре! Я тебе кохаю ! - шепоче на вухо. Моє серце збожеволіло . Притис до себе і вдихнув її аромат. Не хочу відпускати . Не хочу , але потрібно . Автомобіль вже зупиняється за рогом , де немає ліхтарів.
- Повториш мені це при наступній зустрічі, ашким. - цілую і швидко виходжу з автомобіля.
- Ні, Еміре не йди ! - почув її крик перш ніж захлопнути дверцята і її авто швидко рушило з місця.
- Скоро побачимось лялечко. - шепочу дивлячись їм в слід . - Сподіваюсь. - Швидко сідаю в таке ж авто до Макса з Захаром. - Ну що ж Охотський, тепер пограємось... - посміхаюсь і ми рушаємо з місця...
