Більше ніколи - Фредеріка Фома

Юля 

Макса ніби підмінили, він став більше часу проводити вдома, зі мною. З одного боку я рада, але він аж занадто вже опікується мною. Інколи це навіть бісить, як от й зараз. 

 - Давай я допоможу. - Говорить усміхаючись, коли я почала підводиться з ліжка. 

 - Максе, ну годі. Я не інвалід. - Пирхаю, й злюсь. 

 - Я знаю, але лікарі... 

 - Я знаю що сказали лікарі, перестань бути квочкою, а поверни мені мого чоловіка. - Бурмочу. 

 - Ого, які заявочки ? Це в тобі гормони говорять ? 

 - Ні дурню, це я говорю. - Шиплю, натягуючи на себе чорну сукню. 

 - То я вже дурень. Чудово. А наша дитина знає, що її батько дурень ? - Вдає ніби образився. 

 - Ну любий, вибач. Це все занадто... я не можу влізти в цю довбну сукню. - Крикнула від безсилля. Сукня застрягла в мене на грудях які вже почали збільшуватись в розмірі. - Це малорухливий спосіб життя зробить з мене корову. 

 - По-перше - ти не корова, а по-друге - тут замок. - Макс допомагає мені вдягти сукню, ніжно цілує в шию. - Ти хвилюєшся ? 

 - Дуже... 

Сьогодні мають приїхати наші батьки, своїх я  вже "порадувала" новинами, що ми з Владом розійшлись, й що я тепер з Максом, мені довелось сказати. Звісно вони були не в захваті, але здається прийняли все. А от сьогодні ми маємо сказати їм про вагітність. Не знаю як це сприйме моя сім'я. Все-таки ми зустрічаємось лише три місяці. Й навіть не говорили про одруження. Чи мені цього хочеться, можливо ? Чи хоче цього Макс, я не знаю. Стосунки у нас гарні, хоча я трішки й страждаю від гіперопіки. Він став дуже ніжним, навіть у ліжку, а ще мені подобається сваритись з ним, бо йому нічого не лишається, як піти мені на поступки.

 - А твої батьки... вони сильно мене ненавидять? - Запитую дивлячись в його наповнені любов'ю очі. 

 - А чому вони мають тебе ненавидіти ? - Забирає пасмо мого волосся, яке я щойно вклала в кучері, тепло всміхається. 

 - Ну... вони ж знають, що я пішла від тебе до Влада ? - Почувши ім'я мого колишнього він кривиться. 

 - А також вони знають, що я тебе кохаю. Й не бійся, вони нормально до тебе ставляться, а коли почують про малюка... - не встиг договорити, бо у двері подзвонили.

 - Я відчиню. - Говорить спокійно. Чому я не можу бути такою ж спокійною як він ? 

 - Де моя донька ? - Чую голос батька, через кілька хвилин. - Яка ж ти гарна, набрала вагу ? - Він завжди був прямолінійним. Йде мене обіймає, а за ним заходить й мама. 

 - Ми раді, що ви нас запросили. Макс, а твої батьки ще не приїхали ? - Після обіймів запитує мама. 

 - З хвилину на хвилину мають бути. - Усміхається чоловік. 

 - Добре, в нас саме буде час поговорити. Відійдемо Макс ? - Батько дивиться суворо. Макс киває й ті йдуть до іншої кімнати. 

 - Мамо, він же не буде йому погрожувати ? - Запитую стурбовано. 

 - Не буде. Не хвилюйся. Ти вся світишся. Я дійсно рада що ви разом. - Мама знає загальну картину подій минулого. Та бачила мене поряд з Владом й завжди говорила, що поряд з ним я згасаю. 

 - Я теж... 

За кілька хвилин приїхали батьки Макса. Після короткого знайомства ми сіли за стіл. Розмова йшла про все й ні про що. То роботу обговорювали, то майбутнє святкування нового року. Макс дивно перекидався поглядами з татом. Та вони взагалі після того, як повернулись стали дивно себе поводити. 

 - Я хочу сказати тост... - Сказав Макс взявши в руки келих з вином. Ну все, далі тікати нікуди. - Дякую, що ви приїхали, ви наші найрідніші люди, й перш ніж сказати вам головну новину... Юль, - різко звертається до мене, а я чомусь почала хвилюватись. - Наше кохання пройшло багато випробувань, знаю що всі думають, що ми божевільні, може це й так, бо я до божевілля  тебе кохаю, й хочу запитати... - Макс дістає з кишені оксамитову коробочку, стає на одне коліно, а я просто не знаю як реагувати, мої очі збільшуються вдвічі, мої батьки дивляться на нас тримаючись за руки, батьки Макса затамували подих в очікуванні. - Зайцева Юлія Сергіївна, ти станеш моєю дружиною ? 

Минає секунда, дві, а я мовчу. Серце гучно тарабане, до горла підступає нудота. Ну ще не вистачало, щоб я почала блювати у найромантичніший вечір мого життя. 

 - Так. - Встаю, щоб поцілувати його, Макс надягає мені каблучку, гарну таку, з великим діамантом по середині. Батьки нам плескають. Згодом ми сідаємо на свої місця. 

 - А що за новина ? Якщо ця не головна. - Запитує Дмитро Олександрович, а я чомусь не можу набір натішитися. Звісно я розумію що він зробив мені пропозицію через вагітність. Але ж не тільки через це. Ми кохаємо один одного. 

 - Юля... - зволікає Макс. - Вагітна. - Тут всі затихли, я дивлюся на їхні обличчя, а там шок. Звісно я теж була шокована. 

 - Ні, ні... їй не можна... - почала мотати говорю мама. А батьки Макса спочатку хотіли щось сказати, напевно привітати, бо на їх обличчях з'явилась посмішка. А от мої... 

 - Тамаро Олексіївна, не потрібно... - хотів заспокоїти її Макс. 

 - Коли я дав згоду на її руку, ти не говорив що вже встиг поставити під удар мою дочку. - Закричав батько, а я тільки здригнулась. 

 - Що відбувається ? - Не витримала Ліна Василівна. 

 - Юль, візьми моїх батьків й підіть на кухню. - Мотаю головою, не залишу його з моїми батьками вони ж його з'їдять. - Прошу... 

 - Ходімо. - Мама Макса зрозуміла сина, взяла мене за руку, щось сказала своєму чоловікові й ми трьох пішли на кухню.

 Там я розповіла про свій страшний діагноз, сказала що вагітність буде важкою. А ще додала, що ми дуже хочемо дитину. Хоча що до Макса я трішки сумніваюсь, але не сказала це в голос. 

Макс 

 - Якщо з нею щось станеться, я тебе власноруч задушу. - Кричав Сергій піднявшись з місця. Я розумів його, бо сам хвилююсь за життя Юлі. 

 - Ви думаєте я в захваті від цього. Одна думка що її може не стати... й... господи. 

 - Сергій, вгамуйся. Юля ж так хотіла дітей. - Говорить Тамара, невже вона буде на нашому боці ?