Полонянка бандита - Тетяна Калинова
Взяв!!! Так взяв , що не чекаючи ранку , посеред ночі , під бурчання хлопців , повертаємось додому. Злий наче дідько і на себе , що не можу впоратись з своєю одержимістю і на неї , що їсть мозок чайною ложечкою .
Додому приїхав на світанку. Щойно заходжу в будинок , відразу біжу в її кімнату перестрибуючи через дві-три сходинки . Приб'ю гадину брехливу яка спокою не дає ні вдень , ні вночі. Ні! Спершу нагодую , потім приб'ю.
В кімнаті наче вибухнула бомба ... Лія спить поперек ліжка в самому низу. Таке враження , наче просто виснажена і знесилена вирубилась . Переступаючи через мотлох підходжу до ліжка і сідаю поруч. Куди поділась злість - уявлення не маю, натомість серце знов тріпоче і вистрибує з грудей. Обережно забираю з обличчя волосся і дівчина наче й не спала розплющила очі. Потім взагалі шокувала мене... Повільно , наче маленьке кошенятко забралась мені на руки і скрутившись калачиком притулилась до мене, наче шукаючи ніжності і захисту. На мить розгубився , а потім обійняв її і вдихнув улюблений аромат. Бляяя! Та що ж ти зробила зі мною крихітко? Чому так штирить від тебе? Ми так і сиділи мовчки якийсь час . Я гладив її по волоссі , по спині, а Лія не ворушилась , здається вона навіть дихати боялась. Та потім сама ж все зіпсувала...
- Що ти вирішив зробити зі мною? - це запитання приводить до тями. То ось воно що? Вона просто злякалась за свою шкуру , тому й влаштувала цирк. Знов повівся йолоп. Відштовхую її на ліжко і підіймаюсь. - Еміре!
- Коли щось вирішу , ти про це дізнаєшся. - підходжу до дверей. - Післязавтра в Плазі буде гулянка . Там будуть всі місцеві шишки. Ти підеш зі мною . Час зустрітись з татком . - її очі округлюються і в них з`являється жах . Ну нарешті , хоч одна справжня , непідробна емоція. Хотів вийти з кімнати , та Лія кидається до мене і обіймає зі спини.
- Ні , Еміре. Будь ласка. Ти вирішив віддати мене йому? - звільняюсь з її обіймів і виходжу знов зачинивши двері на ключ. Хоч в цьому немає сенсу. Захоче вийти- вийде. - Прошу . Благаю Еміре , тільки не віддавай мене йому. Я не витримаю більше цього . Якщо не можеш пробачити , то краще сам мене вбий! - по тілу пробіг холодок . Я розумію що їй страшно , особливо після пережитого. Шкода її... Та по хорошому сама не захотіла. Так що тепер мучся в здогадах крихітко.
Насправді я спочатку планував їй розповісти свої плани , заспокоїти щоб не хвилювалась , та ці її слова і розуміння що знов грається зі мною і маніпулює моїми почуттями , страшенно вибісили . Захотілось зробити їй боляче , хоч і не фізично. Нехай трішки помучиться. Не все ж мені одному... Це її покарання. Жорстоке? Можливо. А хто казав що я янгол???
