Полонянка бандита - Тетяна Калинова

     Прокинувся    в    готелі.    Голова   тріщить .   Видно   віскарь    мене    вчора    все-таки    наздогнав.   На    годиннику   сьома   ранку ,  потрібно   збиратись .    Скоро   Макс   з   Захаром     підтягнуться    і   поїдемо  .    В   обід     маємо    бути    в   іншому    кінці    країни .   Сподіваюсь    ці    клопоти    допоможуть    переключитись   від    думок    про    заразу    яка   пролізла    в   серце ,   звісила    ніжки    і   зовсім    непогано    там    собі    прилаштувалась.    Скучив   за    нею.    Так    швидко    звик    що    вона    поруч.   В    мене    в    голові    не    вкладається ,   як    можна    так    майстерно    грати ?    Театральний    за    нею    плаче.    

       Хлопці    приїхали    свіженькі   і   відпочивші ,   на відміну    від    мене.    Всю    дорогу    ми   розмовляли    про    майбутній   світський    захід.  Планували    як    і    що    потрібно    зробити ,   бо    на    99%   впевнені ,   що    Віт    мені    не    подарує   того ,   що    намагаюсь   перейти    йому    дорогу .   Я    вже    мовчу    про    те ,   що    донька   яку    він    так    шукає ,   живе    в   мене ,   точніше  зі    мною.    Нам    саме    це    й    потрібно,   спровокувати    його    на    дії .   Єдине    що    мене    лякає    в    усьому    цьому    це    те ,   що   замість   того    щоб   захистити   і   вберегти   Лію ,  я   сам    наражаю    її    на    небезпеку.   Тому    потрібно    продумати    все    до    дрібниць.   І   хоч   я    ще    страшенно    злий    на    неї ,   та    мені    вже    дуже    шкода ,   що    їй    доведеться     зустрітись    з    своїм    страхом    і    знов    згадати    своє  пекло.   Та по-іншому     в    нас    нічого    не    вийде .   Все    потрібно   зробити    швидко ,    поки    Охотський    буде    з   несподіванки    робити    різкі    і    необдумані     кроки.

       Майже   дванадцята ,   не доїжджаючи     до    міста ,    зупинились   в   придорожньому   кафе ,  вирішили    закинутись    кавою.   Відійшов   від    хлопців    і    вперше    за    сьогодні   телефоную  Руслану.    Ледь    стримався    щоб    не    зателефонувати    раніше   і   не   морочити  йому    яйця.   

     - Доброго   дня    Еміре. - відповідає    Рус    і    я    чую   якийсь    галас    на    задньому   плані. 

     - Що    в  вас   там    відбувається?  - запитую   знервовано.  

      - Тут    ваша... Гм... Гостя    влаштувала    революцію.  Вимагає    зустрічі    з    вами. Те   що  ви    зайняті    і   не   в    місті  ,   її    мало    цікавить.   Вийшла   з    кімнати    і    трощить    меблі.  - стискаю    від  злості    щелепи. 

     - Зачини    її     в    кімнаті    і    не    відчиняй   до    мого    повернення.   

     - Ясно . - відповідає .

     - Еміре!   Еміре    чорт    тебе    забирай!   Поговори    зі  мною.  -  кричить    Лія.   Чую    що    в    дівчини   істерика .  Чомусь   стислось   серце.  Що    ж   за   бісова    дівка?  Мало   ти    ще    мене    мучиш? 

     - Вона    казала    що    хоче   від    мене?  

     - Поговорити.  Щось   пояснити.    Вона    знов    нічого    не    їла.    Сказала    що  нічого    не    візьме   до    рота ,   поки   вас    не    побачить. -  прикриваю    очі.  Дурепа    мала.   Що   виробляє.   Вона    дійсно    наривається    на    грубощі.

    -  Еміре!   Будь   ласка!   -  чую    схлипи    і   голос   жалібний  ,   втомлений,    захриплий ,  наче   б'є   по    оголених   нервах.

       -  Давно   вона ...  так? 

       - З   самого   ранку.   А   можливо    з    ночі.   Я    ж    о    восьмій    прийшов .   Вночі    Саня    був.   Не   хотів    вас    турбувати    через    дрібниці.

        -  Це    мені    вирішувати ,    дрібниці    чи    ні.      Запам'ятай    Рус,   все    що    стосується    цієї    дівчини ,   повідомляти    відразу.   Відведи    її    в   кімнату .   Обережно!   І   щоб    жодна    волосинка ... 

        - Я    зрозумів.  Вибачте.  -  відключаюсь     і    спираюсь    на    капот    автомобіля    долонями.   - Та    що    ж    ти     в   біса    робиш ,   Ліє?   Навіщо    все    це?   До   чого   ця   істерика?  Таке    враження ,   наче    я   не    вірно   щось    зрозумів.   Наче    щось  пропустив  .   Якщо    їй    байдуже ,   то    для    чого    цей    цирк?    Чи    все    ж    не    байдуже?   З'явилось   шалене    бажання   плюнути    на     все     і    повернутись .   Глянути   в    великі   бурштинові    очі    і    спробувати   зрозуміти   що    насправді   відбувається.   Цей   її   змучений    істерикою    голос   застиг    в    мізках    і   робить   з    них   фарш. 

       - Їдемо ? -  підійшли    хлопці.   Киваю    і    сідаю    в    авто.   Я   не   можу    зараз    все    кинути.   Чорт!   Еміре ,   зберись!    Відколи    це    бабські    істерики   стали    чимось   важливим ?   Та   їм    це   раз   плюнути...   Просто   вона    здається    не    така...  Вона   боєць .   І   раптом   сльози   і    соплі ?   Хоча ,   я    ж    насправді    не   знаю   її .   Знаю   лише    те ,   що   вона   сама   дозволила   побачити    і    дізнатись.  

      От   на біса   ти   це    зробив    Еміре?   Почув    її    і    все...  Весь    день    коту    під    хвіст...  Думки    тільки   про    неї   і    про   те   чи    все    гаразд .   Чи    заспокоїлась ?   Чи   з'їла   хоч   щось...  Трендець!!!   Та   найбільшим   маразмом    було   те ,   що   під    час    вечері    в    ресторані    я не    міг    і    шматок   проковтнути    від    думки ,   що   моя   дівчинка   там   голодна  і    вже    півтори   доби    нічого    не    їла...   Це   вибачте   срака!   Як    виявляється     мною    легко    маніпулювати ...  Слабак!   Який    же    ти    слабак  Еміре!   А    ще    зібрався    з    Охотським    тягатись.   Та    він    тебе   наче   горішок   роздавить   і    піде    далі.   Потрібно   зібратись.  Не   дозволяй   їй   маніпулювати   собою...   Зберись   чорт   забирай    Еміре    і    візьми    себе    в   руки!