Полонянка бандита - Тетяна Калинова

    За   моєю  дівчинкою    зачинились    двері    а    я    ще    кілька    хвилин   посміхаюсь    наче   бовдур.   В   грудях    пурхають    метелики   і   почуваюсь   найщасливішим   гівнюком   на    світі.   І    все   це    зі    мною    робить  22  річна   дівчинка    від    якої    мене    не   по-дитячому   штирить.   Від   очей   її ,    від  посмішки ,   тіла ,   запаху ,   волосся...  Так    мабуть   не    можна    кохати ,  як    кохаю    її    я.   Знов    телефонує    Макс .   Спускаюсь    на    перший    поверх    і    приймаю    виклик. 

     - Слухаю    Максе . 

     - Ти    вже    дрихнеш    чи    що?   Чому    так    довго    не    відповідаєш? 

     - Ні .   Я ...  Загалом,   не    важливо.   Кажи    що   там    в    тебе    таке    термінове. 

     -  Азартний    наш   нарешті    розговорився .   Є   така   інфа ...  Бомба    просто.   Якщо   вибухне ,   може   рознести    Охотського    на    друзки.   Коротше ,   приїжджай    сюди.   Сам    послухаєш. 

     - Зрозумів.   Скоро    буду. - відключаюсь    і    телефоную   своєму    водію.   Нарешті   щось    є .   Сподіваюсь  це   щось   дійсно    варте    уваги    і    допоможе    знищити   наволоч.  - Сань ,   заводь   авто ,   їдемо    на    склад.  Я   зараз    вийду.

     - Так    Еміре.   Зрозумів .  

    Десь    через   годину   ми   приїхали   до   пункту     призначення .   Макс    з   двома    хлопцями   смалять   на   вулиці   цигарки.   Підходжу    до    них. 

    - Ну   що    там?   - запитую.   -  Сподіваюсь   ви    ще    його   не  вбили? 

    - Не повіриш ,   навіть    пальцем    торкатись    не    довелось.   Виявляється   він    ще   й   щільно   на   наркоті    сидить.   Коли    почалась    ломка ,   все   розповідає   наче    на   сповіді,   щоб    отримати    дозу. 

     - Ви   що    наркоту   йому    даєте?  

     - Звісно   ні.   Але    він    сподівається    що    дамо.   Бачиш    які    ми    добрі ?  Замість   того    щоб    грохнути    зрадника ,   ми   допомагаємо    йому    позбутись    залежності. - регоче    Макс . 

     - Кидайте   ті   соски  і  пішли .  Я    хочу    дізнатись   що    там    такого    цікавого    він   вам    розповів. 

    Я   завжди    знав    що    наркота -  це   зло  .       Багато   разів    перетинався   з   людьми   які   сидять   на   наркоті ,   навіть    були    з   ними   спільні   справи ,   та    ломку    і   що   вона    робить    з    людиною    бачу    вперше...  Це    жахливо.   Словами   не   передати.   Мені    навіть    шкода    його    стало.   Костя    мало    нагадував    людину ,   це    наче    дика    тварина    яку    буквально    викручує .   Тіло   тремтить   і   навіть   говорити    йому    важко.   Весь    спітнілий    і   з   синцями    під   очима.  До   чого   довів    себе    дурень... А    він   наскільки   пам'ятаю    навіть    молодший    за    мене.  Все    життя    попереду...   

      - Костян ,   шеф   приїхав .   Хоче    тебе    послухати. -  звертає  на   нас   увагу  Захар.

       - Дозу   привіз?  - відразу  запитує .  Одночасно   і   гидко   і   шкода    і    хочеться    добити.   Та    розумію ,   що    життя    його    вже    покарало.  Гірше    не   придумаєш. 

      - Ти   спершу    розкажи    все   що   розповів    нам,   а    там    подивимось. -  відповідає    Макс    і    починає    сам  розповідати . - Виявляється    наш   Костян    з    самого    початку    був    людиною    Охотського    і    це    він    його    навмисне    до    нас    підіслав.   Так    що ,   цей    гад    знає    багато    всього    цікавого.   Та    найбільше    мені    сподобалась    новина ,   що    в    Віталія   Володимировича    виявляється   є    донька ,   про    яку    ніхто    не    знає.

      -  І    що?  - перепитую.   - Хочеш   сказати    що    він    її    обожнює   і    вона    його    слабке   місце   яке   ми   можемо   використати ? -  після    мого    запитання    Костя    почав    сміятись. 

     - Обожнює   блядь!   Та    він   її   ненавидить.    Бачив    два-три    рази    за    життя.    Навіть   не    знав    про    її   існування.   Мати    дівчини    колись    втекла    від    нього    прихопивши    дуже    важливу   теку   з    компроматом .   Він    шукав    її роками ,   аж    поки    не    зустрів    випадково    на    вулиці.  Не   знаю   чому    він    тоді   її    відпустив .   Можливо    був    шокований   побачивши   доньку ,   яка    кажуть   дуже    схожа   на   нього.    Потім   він   знов    підняв   всіх    на    їх    пошуки ,   та    вони    наче    крізь    землю    провалились.   Лише   через   кілька   років    ми    їх    знайшли.   Охотський   знущався    над   ними ,   вимагав    повернути    документи ,   та   переборщив    з   катуванням   і   жінка   померла   майже    відразу .   Дівчина    ж   зникла .   Віт   в    сказі    і   зараз    всі    шукають   її .   Він   вб'є   дівчину    щойно    вона    поверне   теку.

      - Тобто    він    вб'є    рідну   доньку    через    якусь    теку?   - ця   інформація   реально   бомба.   Я   в    шоці . 

     - Плював    він    на   неї.  Звісно   вб'є.   Тільки   от    я    спілкувався   з   дівчиною   і    здається   вона   уявлення    не    мала      про   що   йшлося.   Та   Віт   в    це    не    вірить. 

    - Як    звати   дівчину? - запитую   підійшовши    ближче    до    нього.

     -  Емілія  Чорненька.   Вона    зникла   майже   два    місяці    тому   з    будинку    Віта .  Він    був    впевнений    що    їй    допоміг    хтось    з   персоналу .    Тому   половина    з    них    зникли   безвісти. - розвертаюсь   до    своїх    хлопців.

      - Ми    повинні    знайти    цю    дівчину    раніше    за    Охотського.   З-під    землі   дістати.   Це   реальний     шанс   посадити   його .   І    на довго.   Якщо    звісно   вона    віддасть    нам   загадкову    теку.    

     - В   нас    мало    часу .  - каже   Захар. -   Якщо    Охотський    за   два    місяці    не   зміг    її    знайти ,   навряд    чи   нам    це    вдасться    швидко.