Той, кого я чекаю - Andriana

Елісон увійшла в квартиру, зняла куртку і, не вмикаючи світло, направилася до свого ліжка. Вікно було відкрите, і нічний вітер приносив із собою прохолоду та запах свіжого дощу. Вона лягла під ковдру, але сон не приходив. Все, про що вона могла думати, це повідомлення, які вона отримала в кафе. Знову й знову вони верталися до її пам'яті, наче тіні, що не давали спокою.

Вона відкрила телефон і знову перечитала ті повідомлення. Відповіді були короткими, та кожне слово відгукувалося в її серці. Вони були настільки дивними, але водночас знайомими. Особливо одне — коли він написав їй "Привіт, Елі". Це слово звучало так... так відмінно від її повного імені. Це був не звичний "Елісон". Ні, цей короткий, ледь вимовлений варіант її імені — "Елі" — був дуже особливим, знайомим.

Вона заплющила очі й на мить її думки перенеслися в дитинство. Там, у далеких, вже розмитих спогадах, була одна людина, яка називала її так. Тільки одна. І вона не могла згадати, хто це був. Що сталося тоді, чому ця людина зникла з її життя? Що змінилося?

Знову і знову вона поверталася до тих старих спогадів, але все було наче в тумані. Вона згадала, як мама інколи казала їй, що вона була дуже близька з кимось, хто вже давно не був у її житті. Але це не було достатньо, щоб скласти повну картину. І ось тепер, коли знову з'явилась людина, яка називала її так, це пробуджувало старі почуття, запитання та сумніви.

Чи могла це бути та сама людина з її дитинства? І чому вона зараз повернулася в її життя?

Елісон відклала телефон і притулила голову до подушки. Спогади, як густий туман, огортали її думки, але одне було зрозумілим: вона вже не відчувала нічого до Зоріана. Всі ці емоції, які колись кипіли в серці, потихеньку згасли. Він більше не був частиною її життя. Навіть якщо він усе ще пам'ятає про неї і відчуває те, що відчував раніше — це вже не мало значення. Вона його забула.

І тепер, коли цей чоловік, про якого вона так часто думала, знову увійшов у її життя через те, що йому щось важливо сказати — Елісон навіть не відчувала потреби дізнатися, чи це правда, чи ні.

Не важливо, — подумала вона. Я більше не хочу навіть думати про нього.

І Зоріан, і Лілі — вони всі були частиною минулого. Що б не відбулося між ними, це залишалося в тіні її теперішнього життя. Вона не могла сказати, що зовсім забула про подругу, але Лілі не сказала їй ще нічого, не поділилася своєю правдою. І, попри те, що вона дуже добре розуміла, що насправді все далеко не так, як їй казали, вона не готова була дізнаватися це все зараз. Спершу треба розібратися з тим, що їй написав цей таємничий відправник, що його слова мали на увазі. Вона ще не готова була безпосередньо стикатися з Лілі, адже розуміла, що її розповідь буде болючою.

"Я знаю, що вона мені не сказала," — тихо прошепотіла Елісон. Вона відчула, як серце стиснулося від цих слів, але вона не готова була приймати все це.

І якщо правда, яку Лілі приховувала, буде для неї ще більш болісною — вона знайде спосіб помститися за все, що сталося. Адже деякі речі ніколи не можна пробачити, а правда, яку приховували, залишала гіркоту на губах. Вона не готова була пробачити, але й не готова була відразу йти на конфлікт. Спершу вона повинна дізнатися все, а тоді, коли прийде час, вона зробить висновки.

"Покажу їй, що я теж можу бути сильною", — вирішила Елісон, переводячи погляд на нічний пейзаж за вікном. У її серці вже визрів план, який мав на меті не тільки дізнатися правду, але й повернути все на свої місця.

Елісон все-таки заснула, хоча й пізно. Вона знала, що наступного дня її чекають численні завдання, підготовка до конкурсу в Лондоні, до якого вона ставилася з великими сподіваннями. Виграти цей конкурс було її метою, її шансом довести всім, що вона може досягти більше, ніж просто залишатися в тіні подій. Але зараз, в глибині ночі, вона почувалася розгубленою. Що, якщо все, про що вона мріяла, не справдиться? Що, якщо її боротьба за успіх призведе лише до нових розчарувань?

Вона перевернулася на інший бік, намагаючись позбутися тривожних думок, і незабаром сон обгорнув її, ніби теплою ковдрою. Але це був не звичайний сон. Це було щось таке знайоме, але водночас і незрозуміле.

Вона опинилася в дитинстві, в тому місці, яке було її прихистком — маленький парк з деревами і старим будиночком на краю. Але все було розмитим, ніби в тумані, і обличчя людей зливались у щось нечітке. Вона відчула, що серед цих людей був хтось особливий — хлопець старший за неї на кілька років. Його обличчя залишалося затуманеним, але очі… ці темно-карі очі, які дивилися на неї з теплом і ніжністю. Вона намагалася зосередитися на цих очах, але прокинулася, і всі спогади почали розсіюватися, як розмите зображення.

"Хто це був?" — запитала вона себе, коли поверталася до реальності. Вона не могла забути його очі. Чи це був той самий незнайомець, що писав їй? Чи це просто фантазії її розуму, спроба знайти відповідь на питання, яке не має відповіді?

Елісон почувалася спантеличеною. Той сон був дивним, і здавалося, що він був не просто частиною її підсвідомості, а щось більше — можливо, це було повідомлення, яке вона поки не могла зрозуміти. Але зараз, коли її думки все ще були розсіяні, вона відчула, що має знайти цього хлопця, хоча б у своїх спогадах.

І той незнайомець, що стежив за її життям, тепер був ще ближче, а вона навіть не знала, чи готова до розкриття правди.