Той, кого я чекаю - Andriana

 Дощ лив безупинно, створюючи ту саму спокійну атмосферу, яку так любила Елісон. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим, як краплі стікають по склу, перетворюючи його на дзеркало, що відображає все, крім неї. Вулиця була майже порожньою, тільки рідкісні люди поспішали кудись під своїми парасольками, мов примари, швидко зникаючи за поворотом.

Елісон завжди любила дощ. Він приносив спокій, дозволяв втекти від думок, а інколи і знайти відповіді на ті питання, які її турбували. І ось сьогодні, коли дощ затопив все навколо, в її голові знову виникали ті самі запитання, на які вона не могла знайти відповіді.

Зараз її думки перервав звук, який почувся з-за вікна. Чорна машина плавно під'їхала до старого, пустого будинку, що стояв неподалік. Вона ніколи не бачила, щоб хтось сюди приїжджав. Довгі роки цей будинок стояв порожній, і нічого не змінювалося.

Елісон нахилилася ближче до вікна, її серце відчуло несподівану тривогу, коли з машини вийшов хлопець. Він був високий, з темним волоссям, яке було злегка вологим від дощу. Його рухи були впевненими, як у тих, хто вже давно звик бути на одному місці, але в ньому було щось незвичне, що привернуло її увагу.

Він підійшов до воріт, відкрив їх і увійшов на територію будинку. Елісон дивилася на нього через вікно, не знаючи, чому її серце швидше б’ється. Чи це його погляд? Чи щось інше, що вона не могла пояснити?

В цей момент у кімнату увійшла її мама.

— Хто це? — запитала Елісон, не зводячи погляду з хлопця, що йшов до дверей будинку.

Мама подивилася у вікно і тихо відповіла:

— Це новий сусід. Той будинок вже давно стояв пустий, і ось, здається, його купили. Чи не цікаво, хто це?

Елісон не відповіла. Її погляд не відривався від нього, навіть коли хлопець зник за воротами. Вона відчула, як її серце пропустило кілька ударів. Хтось новий у її житті? Цей незнайомець, що тепер живе по сусідству?

Елісон не могла відірвати погляду від того місця, де стояла чорна машина. Вона вже давно звикла до тиші цього району, де ніхто не заїжджав і не приходив. Тому поява нового сусіда здалася їй чимось несподіваним і навіть трохи дивним.

— Ти не хочеш піти й познайомитися з ним? — запитала мама, ніби відчуваючи її нерішучість.

Елісон махнула рукою, закидаючи в голову хвилю незрозумілих почуттів.

— Ні, я просто... не знаю, чи це потрібно, — відповіла вона, намагаючись приховати свій інтерес. Вона не хотіла зізнаватися мамі, що цей незнайомець насправді викликав у ній багато запитань.

Вона повернулася до вікна і помітила, як хлопець вже повертається до машини, здається, він щось забув всередині. Його темна куртка зливалася з кольором неба, і навіть дощ, який безперервно падав, не міг затушити його присутність.

— Що він робить? — запитала мама, підійшовши до вікна і теж поглянувши на хлопця.

— Мабуть, щось забув.

Елісон помітила, як хлопець швидко знову наближається до машини, тримаючи в руках пакунок. Його рухи були плавними, але в ньому було щось непевне, як у людей, які нещодавно змінили своє місце проживання.

— Це ще один досить гарний хлопець, — жартівливо сказала мама, маючи на увазі, що для сусідів йому, ймовірно, не вистачатиме часу, щоб вписатися.

Елісон не відповіла. Вона відчула, що серце знову б’ється швидше, хоча вона вже давно не мала бажання ні до кого так відчувати. Вона тільки дивилася, як хлопець повернувся до будинку, і її інтуїція підказувала, що цей новий сусід може бути важливим для її життя — хоча б тому, що він прийшов так несподівано.

— Мамо, а він точно один? — запитала вона, знову повертаючи погляд на темну фігуру, що зникала в будинку.

Мама не відповіла одразу, а потім, трохи задумавшись, сказала:

— Я не знаю. Але хто знає? Люди завжди мають свої секрети. Елісон не могла позбутися того відчуття, що це лише початок чогось важливого. Вона ще не знала, чим це все закінчиться, але відчувала, що цей хлопець — частина чогось великого, чого вона ще не розуміла.

— Це буде цікаво, — подумала Елісон, відвертаючись від вікна.