Той, кого я чекаю - Andriana

— Справді? Покажіть! — Макс миттєво підскочив до матері й видер у неї газету. Його очі округлилися, коли він побачив зображення. — Це вона! Це Елісон! Я її більше двох років не бачив! І вона так змінилася!

Макс почав стрибати по кімнаті, повторюючи:
— Вона виграла конкурс! Вона поїде в Лондон!

Мама Зоріана присіла поруч із ним, не приховуючи радості.

— Вона завжди була такою талановитою дівчиною, — сказала вона. — Я рада, що вона досягла успіху. Вона заслуговує лише на краще майбутнє.

— Здається, у неї тепер усе чудово, — тихо промовив Зоріан, але в його голосі звучали гіркі нотки.

Він не міг відвести погляду від фотографії. Усе всередині нього кричало, що він зробив помилку. Його думки про Елісон ніколи не залишали його повністю, навіть після того, як їхні дороги розійшлися. Але зараз, побачивши її такою — сильною, впевненою, щасливою — він зрозумів, що час для виправлення помилок минув.

— Вона більше не та дівчина, якою була раніше, — тихо промовив він, дивлячись у вікно.

Його мама торкнулася його плеча.

— І це добре, Зоріане. Вона пережила багато чого і знайшла свій шлях. Можливо, тобі слід просто прийняти це.

Макс тим часом бігав по кімнаті, обговорюючи, як Елісон тепер буде в Лондоні й, можливо, навіть побачить англійську королеву. Його невгамовна енергія трохи розрядила напругу в кімнаті, але Зоріан все одно залишався мовчазним і зануреним у свої думки.

Дружина Зоріана, яка весь цей час мовчала, лише зневажливо хмикнула:

— Ну, знайшли кого обговорювати. Всі ці конкурси — лише показуха.

Зоріан різко подивився на неї, але не відповів. Він знав, що у них із нею немає нічого спільного, і з кожним днем їхній шлюб здавався йому все більшою помилкою.

Коли всі розійшлися, Зоріан залишився наодинці з газетою. Він не міг відвести погляду від усмішки Елісон. У його голові крутилися думки: "Як я міг дозволити їй піти? Як я міг не зрозуміти, ким вона стане?"

У той момент він зрозумів, що вона вже давно залишила його позаду. І вперше за довгий час він відчув справжню самотність.

Вечір у будинку Зоріана проходив у звичній холодній атмосфері. Його дружина мовчки сиділа за столом із чашкою чаю, скролячи телефон. Вони давно вже не розмовляли про щось значуще. Їхні стосунки нагадували лише формальність, а постійні сварки й невдоволення зробили цю холодність нестерпною.

Вони були одружені вже два роки, але так і не наважилися на дітей. Зоріан не міг позбутися думки, що це не та сім'я, про яку він колись мріяв. Усе здавалося штучним, примусовим, наче він просто виконував соціальні очікування. Його дружина часто натякала, що час подумати про дітей, але сам Зоріан щоразу уникав цієї теми. У глибині душі він розумів, що причина криється не лише в проблемах у їхніх стосунках. Він просто не міг відпустити минуле.

Ім'я "Елісон Ревель" постійно лунало в його думках. Він згадував, як вона дивилася на нього своїми проникливими очима, як вони разом сміялися над дурницями, як вона ділилася своїми мріями. Але тепер вона була далеко, недосяжною, і він сам відштовхнув її колись давно.

Після того, як він вкотре перечитав статтю в газеті, він зітхнув і відклав її убік.

— Що ти весь вечір дивишся в ту газету? — кинула дружина з нотками роздратування.

— Просто новини. — Він коротко відповів, навіть не глянувши на неї.

Щоб відволіктися, він увімкнув телевізор. На екрані йшли вечірні новини. Ведучий із захопленням розповідав про молоду архітекторку, яка представляла свою країну на міжнародному конкурсі в Лондоні.

— Сьогодні на церемонії нагородження в Лондоні привітали переможницю престижного міжнародного конкурсу «Архітектурне майбутнє». Елісон Ревель, яка підкорила журі своїм сміливим і витонченим дизайном, тепер готується до свого нового проєкту, який буде реалізований у серці Лондона.

Ці слова пролунили немов грім серед ясного неба. Зоріан витріщився на екран, побачивши знайоме обличчя. Елісон стояла перед камерами, усміхаючись і дякуючи журі. Вона виглядала приголомшливо. Її впевненість, її променистий вигляд — усе це ще раз підкреслило, як сильно вона змінилася.

— Це вона… — шепнув він сам до себе.

— Хто? — його дружина підняла очі, але Зоріан одразу змінив вираз обличчя.

— Ніхто, — відмахнувся він, намагаючись приховати емоції.

Коли сюжет закінчився, Зоріан перемотав трансляцію, щоб подивитися ще раз. Тепер він звернув увагу на дату конкурсу, яка миготіла на екрані. Це було майже місяць тому.

— Як я міг пропустити це? — подумав він уголос.

Його дружина, вже звикла до його відчуженості, не звернула уваги на його дивну поведінку. Зоріан відчув, як серце стиснулося. Елісон уже давно в Лондоні, працює над новим проєктом і крокує до ще більших досягнень. Вона, без сумніву, залишила минуле позаду.

У той момент він відчув, як його охоплює гіркий жаль. Її щастя, яке він бачив на екрані, здавалося для нього недосяжним. Він зрозумів, що час не лише віддалив її від нього, а й зробив її зовсім іншою людиною. Вона більше не була тією, кого він залишив у своєму минулому.

Макс і його мама раніше того ж дня були раді за Елісон, але для Зоріана це було як удар під дих. Його дружина дивилася на нього, але не намагалася спитати, що з ним. Вона знала, що він від неї далекий і що їхній шлюб тріщить по швах. Але їй це було байдуже.

Зоріан відчув порожнечу. Увесь вечір перед його очима стояло обличчя Елісон, а слова, сказані в новинах, немов карбувалися в пам'яті. Вона йшла вперед, не озираючись назад. А він залишився сам, у цьому холодному будинку, з дружиною, яка давно йому чужа, і з життям, яке більше не приносило радості.