Той, кого я чекаю - Andriana

Коли презентація була готова, Елісон відчула, що перетнула невидиму межу між страхом і рішучістю. Її кімната, яка ще вчора нагадувала поле битви, сьогодні сяяла чистотою. Креслення, макети й списані аркуші були акуратно складені. На робочому столі, поруч із ноутбуком, лежала обкладинка її проєкту — чиста, мінімалістична, але вишукана.

Елісон зупинилася на мить, проводячи пальцями по текстурі паперу. Вона хотіла запам’ятати цей момент, коли все її зусилля матеріалізувалося у щось реальне.

"Що б не сталося завтра, я зробила все, що могла," — подумала вона, вдихаючи глибоко.

Ранок наступного дня розпочався із тривоги, змішаної з легким захопленням. Елісон прокинулася рано, хоча її будильник ще не продзвенів. Вона підійшла до вікна, звідки виднілися вкриті інеєм дахи міста. У цьому холодному зимовому ранку було щось обнадійливе.

Елісон вибрала свій одяг із ретельністю. Темно-синій костюм із м'якої тканини з тонкими срібними деталями підкреслював її впевненість, яку вона намагалася знайти. До нього вона додала свій улюблений срібний кулон, що колись подарувала їй мама.

Лілі, її подруга, прийшла трохи раніше. В руках вона тримала каву й теплий круасан.

— Ти сьогодні зірка, Елісон. Покажи їм, хто ти є! — сказала вона з усмішкою, від якої стало тепліше на душі.

— Сподіваюся, ти права, — відповіла Елісон, трохи хвилюючись.

Їхній шлях до місця проведення конкурсу був спокійним, але всередині Елісон відчувала бурю.

Зала, куди вони прибули, була вражаючою: високі стелі, простора сцена, заповнені місця журі та глядачів. На великих екранах демонструвалися імена учасників і короткий опис їхніх проєктів.

Коли вона побачила своє ім’я — "Елісон Ревель", — то відчула, як серце забилося швидше. Її ім’я тепер було частиною цього престижного конкурсу, і це змусило її пишатися собою.

Коли настав її час виходити, Елісон зібрала всі свої сили. Вона вдихнула глибоко, подивилася на Лілі, яка підтримувала її поглядом, і впевнено крокувала до сцени.

— Подумай, що це ще один проєкт у класі, — прошепотіла Лілі, перш ніж Елісон піднялася на подіум.

Її голос лунав упевнено, хоча руки трохи тремтіли. Слайди проєкту змінювалися на великому екрані, демонструючи її ідею в усій красі. Її концепт, що поєднував сучасний дизайн із функціональністю, викликав захоплення аудиторії. Вона розповідала про кожну деталь із пристрастю, яка показувала, наскільки важливий для неї цей проєкт.

Коли презентація завершилася, Елісон підвела голову й зустріла погляд журі. У залі лунали оплески, але для неї це було більше, ніж просто звук. Це була перемога над власними страхами, над тим болем, який вона залишила позаду.

Вона спустилася зі сцени й зітхнула з полегшенням. Що б не сталося далі, вона знала, що зробила все, що могла.

Елісон повільно крокувала коридором, що вів до зали очікування, де збиралися учасники після своїх виступів. Її серце досі калатало, але це вже не було страхом — це була суміш полегшення та збудження.

Вона сіла в крісло біля великого панорамного вікна й подивилася на місто, яке розгорталося перед нею. Сонце поступово з’являлося з-за хмар, його теплі промені підсвічували скляні фасади будівель. Цей момент був тихою паузою у вирі подій, і вона дозволила собі трохи розслабитися.

До неї підійшла Лілі, в руках тримаючи два паперові стаканчики з чаєм.

— Ну, як ти? — Лілі поставила один зі стаканчиків поруч із Елісон і присіла біля неї.

— Я зробила це, Лілі. Я справді це зробила, — Елісон усміхнулася, тримаючи чай у долонях, які все ще трохи тремтіли. — Тепер усе залежить від них.

Лілі кивнула.

— Ти була неймовірною. Я сиділа в залі й дивилася, як усі буквально ловлять кожне твоє слово. Ти навіть бачила обличчя того старшого члена журі? Він ледве стримував усмішку.

Елісон засміялася.

— Так, здається, він справді зацікавився. Але я не хочу робити поспішних висновків. Усі проєкти були сильними.

Раптом коридором пройшов один із організаторів конкурсу. Він оголосив, що результати оголосять за дві години, і запросив учасників відпочити в окремій кімнаті.

Елісон із Лілі вирішили скористатися цим часом, щоб вийти на вулицю. Холодне зимове повітря освіжило думки. У парку неподалік вони пройшлися засніженими доріжками, обговорюючи виступи інших учасників.

— Як би там не було, цей конкурс уже змінив твоє життя, — сказала Лілі, дивлячись на Елісон. — Ти довела собі, що можеш іти далі, навіть після всього, що сталося.

Елісон зупинилася, дивлячись на крони дерев, що вкривалися інеєм. Вона замислилась. Лілі була права. Цей проєкт став для неї не просто роботою, а способом вилікувати душу. Він допоміг їй зібрати сили й побачити нові горизонти.

Коли вони повернулися до зали, атмосфера змінилася. Учасники з нетерпінням чекали результатів.

 Елісон помітила, як організатори заходу вносили великі конверти, в яких, мабуть, були імена переможців.

Вона відчула легкий холодок уздовж хребта. Хоча вона казала собі, що головне — участь, зараз це не мало значення. Вона справді хотіла перемогти.

Журі зайняли свої місця на сцені. Голова комісії взяв до рук мікрофон і звернувся до зали. Його голос лунав чітко й урочисто, змушуючи кожного затамувати подих.

— Ми хочемо подякувати всім учасникам за їхню важку працю та неймовірні ідеї, — сказав він. — Але, як і в будь-якому конкурсі, переможцем може стати лише один.

Елісон слухала його слова, відчуваючи, як напруга зростає. Її серце билося так гучно, що здавалося, ніби весь зал міг це чути.

— І переможцем цьогорічного конкурсу є... — Голова комісії зробив паузу, додаючи драматизму. — Елісон Ревель із проєктом "Жива архітектура".

Зал вибухнув оплесками. Елісон спочатку навіть не повірила. Її ім’я повторювалося в мікрофоні, але вона не могла усвідомити цього. Лише коли Лілі підштовхнула її вперед, вона зрозуміла, що це сталося.

Вона піднялася на сцену під шквал аплодисментів. Її очі блищали від емоцій, але вона тримала себе в руках. Прийнявши нагороду, Елісон сказала кілька слів подяки.

— Для мене ця перемога означає більше, ніж я можу описати словами, — сказала вона, намагаючись стримати хвилювання. — Цей проєкт — це результат багатьох зусиль і віри в те, що навіть після темних часів завжди є світло.

Її слова зустріли новою хвилею оплесків. І хоча попереду на неї чекало ще багато викликів, цей момент був для неї початком нового розділу. Вона зрозуміла, що змогла залишити біль минулого позаду й крокувати вперед, до нових мрій і можливостей.