Той, кого я чекаю - Andriana

Наступні тижні для Елісон стали суцільною круговертью роботи. Її квартира перетворилася на справжню майстерню. Від ескізів до масштабних моделей — усе було занурене в її ідею. Вона вирішила створити проєкт парку майбутнього, де технології перепліталися б із природою, а кожен куточок був би місцем для відпочинку й натхнення.

Ранки починалися з кави й креслень, дні проходили за створенням макетів, а вечори завершувалися обговоренням деталей із наставником містером Вілсоном. Він став її головною підтримкою, допомагаючи уникнути помилок і додати проєкту масштабності.

Проте, незважаючи на завантажений графік, спогади про Зоріана все ще зрідка виринали. Ось вона випадково натрапила на стару листівку, яку він подарував їй. Її серце стислося, але вона швидко поклала листівку назад у шухляду.

"Це вже не має значення, — подумала вона. — Я повинна рухатися далі."

Одного вечора, коли вона працювала над фінальними деталями макета, пролунав телефонний дзвінок. Це була її подруга Лілі.

— Елісон, ти не уявляєш, як давно ми не бачилися! — радісно промовила вона. — Ти пропадаєш за своїм проєктом.

— Знаю, Лілі. Але цей конкурс для мене дуже важливий.

— Я розумію. Просто не забувай про себе. Робота не повинна стати всім твоїм життям.

Ці слова змусили Елісон замислитися. Вона дійсно відчувала, що втратила частину себе, заглибившись у проєкт. Але водночас це було необхідно, щоб не згадувати минуле. Дні минали один за одним. Елісон повністю занурилася у роботу.

Її кімната виглядала як творча лабораторія: на підлозі розкидані креслення, ескізи та зразки матеріалів, а великий стіл у кутку був заповнений інструментами й макетами.

Кожного ранку вона починала зі списку завдань. Вона розробляла детальні схеми, узгоджувала кольорові палітри, думала над освітленням і планувала, як її парк майбутнього змінить життя людей. Елісон хотіла, щоб її проєкт був не лише красивим, а й функціональним.

Одного разу вона помітила, що вже три дні поспіль не виходила з квартири. Лілі, яка зайшла до неї в гості з кавою, була шокована.

— Елісон, ти працюєш, як робот! Тобі потрібен перепочинок, інакше ти просто виснажишся.

— Лілі, це важливо, — відповіла вона, не відриваючи погляду від креслення. — Я маю завершити його вчасно. Це мій шанс показати, що я здатна на більше.

Лілі лише зітхнула. Вона знала, що слова навряд чи змінять щось.

Проте, хоч як старанно працювала Елісон, її серце все ще не відпускало минуле. Кожного разу, коли вона знаходила в собі сили не згадувати Зоріана, якесь слово, мелодія чи навіть запах змушували її повертатися до тих моментів. Вона злилася на себе за те, що не могла просто відпустити.

Одного вечора, коли вона закінчувала макет фонтану для свого парку, її телефон зазвучав. Повідомлення від Лілі:

"Знаєш, ти могла б хоч трохи дати собі спокій. Давай зустрінемося завтра в парку, погуляємо?"

Спершу Елісон хотіла відмовитися. У неї було надто багато роботи. Але вона згадала, як давно не бачила Лілі. Вона не могла весь час ховатися за проєктом.

Наступного дня вони гуляли центральним парком міста.

 Елісон помітила, як багато змінилося з того часу, як вона востаннє тут була. Вона розповіла Лілі про свій проєкт, і подруга захоплено слухала.

— Ти неймовірна, Елісон. Я знаю, що ти обов’язково виграєш цей конкурс.

Ці слова надихнули її. Вона вперше за довгий час відчула себе впевненою. Здається, щось усередині неї почало змінюватися.

Повернувшись додому, вона вирішила зробити паузу. Елісон дістала коробку з фотографіями й листівками. Там був і лист від Зоріана. Її пальці тремтіли, коли вона брала його в руки. Вона сіла на підлогу й розгорнула листа, але цього разу замість сліз вона лише посміхнулася.

— Дякую за все, що було, — прошепотіла вона.

Це був важливий момент. Вона вперше усвідомила, що її почуття до Зоріана поступово згасають. Його відсутність більше не боліла так сильно, як раніше.

Наступні кілька днів Елісон працювала ще наполегливіше. Її енергія повернулася, а разом із нею — і віра в те, що життя не закінчується на одному болючому розриві.

Коли вона нарешті завершила свою презентацію, Елісон відчула гордість. Перед нею лежав результат багатьох безсонних ночей і годин праці. Вона не знала, чи виграє конкурс, але була впевнена: вона зробила все, що могла.