Той, кого я чекаю - Andriana
Минуло два роки від того моменту, коли вона дізналася, що Зоріан одружився з іншою. Елісон змінилася. Тепер її життя не було переповнене романтичними мріями та болючими спогадами. Вона навчилася жити без нього. Це було не просто, але вона зробила це. Вона почала нове життя, не чекаючи, що коли-небудь побачить його знову.
Зараз, коли їй було вже вісімнадцять, вона стала іншою. Тої, ким вона була раніше, вже не існувало. Зараз вона була сильнішою, незалежною, і, можливо, трохи жорстокішою, але це було необхідно. Вона знову стала власною господинею життя.
Елісон була повністю поглинена роботою, навчанням, і своїми новими цілями. Вона здала на права, купила дорогий автомобіль, переїхала до власної квартири. І хоча вона не прагнула думати про Зоріана, іноді вночі, коли тиша поглинала її, думки про нього поверталися.
— Ти вже виросла, — сказала одна з її старших коліжанок на роботі, коли вони обговорювали її нове авто. — Ти справжня незалежна жінка. Можеш бути гордою.
Елісон посміхнулася, хоча їй було важко сказати, що вона справді пишається собою. Вона здобула все, що мала, але все ще відчувала порожнечу всередині.
Якось вечір, коли вона вже була вдома і перечитувала старі журнали про подорожі, вона випадково побачила новину про одруження Зоріана. Вона затримала погляд на його фото, яке було опубліковане на одній зі сторінок.
Зоріан був щасливий, посміхався на фото, поряд із жінкою, яку, як вона розуміла, любив. Цей вигляд не був новим для неї. З часом вона зрозуміла, що він живе своїм життям, і вона не мала права стояти на місці, чекаючи, що щось зміниться.
Але одного вечора, коли все було тихо і холодно, життя підкинуло їй ще один несподіваний поворот. Вона йшла до кав'ярні на своїй вулиці і раптом побачила його.
Зоріан стояв поруч кафе, дивлячись на вулицю. Його обличчя було трохи змарнілим, але погляд все ще був таким знайомим. Всі ці роки вона намагалася не думати про нього, забути про всі ті моменти, коли вони були разом, але це все було даремно. Вона зупинилася, намагаючись не привертати увагу.
Він помітив її, і в його очах з’явилося замішання, ніби він не міг повірити, що це вона. Він зробив крок до неї.
— Елісон, — прошепотів він, і в його голосі було щось таке, що змусило її серце швидше битися.
Вона не знала, що відповісти. Все, чого вона бажала, було покинути це місце і піти далі. Але його присутність була такою сильною, що вона не могла відірвати від нього погляду.
— Ти... виглядаєш чудово, — промовив він, усміхаючись. — Ти змінилася. І... я скучив за тобою.
Ці слова знову розбудили в її серці всі ті почуття, яких вона намагалася позбутися. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками.
— Я... не очікувала побачити тебе, Зоріане, — сказала вона, трохи змінивши тон. — Ти щасливий?
Він посміхнувся сумно, і вона помітила, як його очі сповнилися жалістю.
— Я не знаю... Я не можу пояснити, що сталося, але я прийшов до того, що... що, може, й не мав права відвертатися від тебе так. Ти... ти залишила в мені незгладимий слід.
Елісон не могла стримати себе. Всі ці роки, що вона намагалася жити без нього, раптово стали непотрібними. Усі ті спроби забути його зникли, коли він був тут, поруч з нею. Вона все ще любила його, і це було важче, ніж будь-коли.
— Чому ти повернувся? — тихо запитала вона.
Зоріан опустив голову і мовчав деякий час, ніби шукаючи відповідь.
— Мені так боляче було, коли я тебе залишив. Я зрозумів, що нічого не значить без тебе, що твоя відсутність стала найбільшим випробуванням у моєму житті.
Він був перед нею, але між ними стояла прірва, яку не можна було подолати. Вона не могла повернутися до нього, навіть якщо все її серце кричало, що хоче цього. У неї був свій шлях, і хоч би якою важкою була ця боротьба, вона не могла дозволити знову потонути в тих почуттях.
— Ти помилився, Зоріане, — сказала вона, знову роблячи крок назад. — Тепер я вже інша. І це твоя помилка, що ти не зрозумів цього раніше.
Зоріан не відповів. Він лише дивився на неї, відчуваючи, як їхні світи все більше і більше віддаляються.
Зоріан стояв перед нею, і навіть його слова не могли змінити того, що між ними було. Елісон відчувала, як на серці важче і важче, ніби весь цей час, що минув, ніби все те, що вони пережили разом, раптом стало чужим. Вона не могла знову впустити його в своє життя, хоч серце і підказувало інше.
Він не рухався, але й не йшов. І в його погляді була така ж самотність, яка зараз відчувалася в її власних очах. Можливо, їй просто було важко усвідомити, що навіть через всі ці роки вона все одно любила його, і ця любов не зникла. Але час не зупиняється. І навіть якщо її душа прагнула повернути все назад, вона розуміла, що не можна знову застрягти в минулому. Її життя змінилося.
— Ти справді не хочеш повернутися? — запитав він тихо, і його голос був сумним, як і його погляд.
Елісон подивилася на нього, не знаючи, як відповісти. Вона відчула, як її емоції змішуються, і в її голові знову прокрутилися моменти їхнього минулого — ті, коли він був усім для неї, коли вона була готова віддати йому свою душу. Вона могла сказати йому, що її серце ще належить йому, але чи був би це правильний крок?
— Можливо, я б і хотіла, — сказала вона, але її слова не були такими впевненими, як їй хотілося. — Але ми вже не можемо повернутися назад, Зоріане. Ти одружений. І це все, що я маю сказати.
Його очі потемніли від болю, і він зробив кілька кроків до неї, наче намагаючись зблизитися, хоча між ними була прірва, яку ніяк не подолати. Він зупинився, майже не доходячи до неї, і мовчав.
— Я зрозумів, — промовив він, але в його голосі був відчутний розпач. — Але коли я думав про те, як ти пішла з мого життя, я зрозумів, що я все одно не можу змусити себе бути щасливим з іншою. Я помилився, Елісон. І цей біль... цей біль не відпускає мене.
Елісон зробила кілька кроків назад, намагаючись не дивитися на нього. Вона не могла дозволити собі потонути в тому болю, який він знову пробудив у її серці. Зараз вона вже була іншою людиною.
— Зоріане, ти не можеш повернутись до мене. Ти зробив свій вибір. І я зробила свій.
Він стояв, спостерігаючи за нею, і його очі знову наповнились тугою. Але він не говорив більше нічого. Вони обидва стояли там, у тиші, і хоча їхнє серце ще відчувало ту глибоку прив'язаність, між ними більше не було простору для повернення. Кожен із них вже вибрав свою дорогу.
Елісон зробила глибокий вдих і крок назад, відчуваючи, як важка тінь цього моменту затуляє її серце. Вона зрозуміла, що ніколи не зможе пробачити собі той час, коли допустила його до свого життя і дозволила йому залишити її. Але зараз вона була готова йти далі. Вона вже більше не була тією дівчиною, яка жила в спогадах про колишнє кохання. Вона була готова на новий початок.
— Прощавай, Зоріане, — сказала вона, не озираючись назад. — Я бажаю тобі щастя. Але це не для мене.
Із цих слів все змінилося. Він не відповів, тільки тихо взявся за серце і зробив крок назад. У його погляді була тільки гіркота і розчарування.
Елісон повернулася і пішла. Вона не озиралася. Не знову. Цей етап її життя закрився.
