Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

— Це що? Чилі?

Нібито червоний стручок перцю, увінчаний короною.

— Я був певен, що саме так ти й подумаєш, — усміхнувся Соретті, забираючи в мене прикрасу, щоб допомогти застібнути її. — Насправді, через цю схожість я її і обрав. А взагалі це cornicello. Ріг, що захищає від лихого ока та кепської вдачі. Ще там щось про фертильність, але в такі подробиці я не вдавався. Клянуся, — додав він.

Я підняла волосся і Тоні, зайшовши ззаду, вдягнув на мене ланцюжок, а потім провів пучками пальців по шиї, так лагідно, що моїм тілом пронісся трепіт.

— Дякую, — я покрутила той ріжечок у пальцях. Хоч я й не бачила себе у дзеркалі, та чомусь я була певна, він мені личить. Набагато більше ніж той діамантовий браслет. — Це ж сувенір, так? Він нічого не вартий? Сподіваюсь…

— Ну… — зам’явся Тоні. Довелося суворо зиркнути на нього. — Це корал та діаманти. Їх робить один ювелір, що має майстерню неподалік від цього ресторану. І поки ти не почала мене лаяти, ходім посидимо під дідовим деревом.

І ми пішли. Сиділи під тою оливою й пили шампанське з Лукою та Кірстен, а коли знов лишились самі, цілувалися як шалені. І хоч в глибині душі я ще сердилася на Тоні — бо я завжди серджуся на нього, це також наша традиція, — ще я була на сьомому небі, а там мамин приятель лише безнадійно хитав головою.

Нехай Нью-Йорк сьогодні не схилив переді мною коліна, та це зробив Тоні в пентхаусі. Нічого не вдієш, підлизуватися, щоб загладити провину, він вміє неперевершено. Ну і хто б на моєму місці втримався, га?

____________

[1] Лохи (італ.)

____________

Дякую всім, хто слідкував за історією Тоні та Бессі в процесі публікації нових розділів, дякую й тим, хто в майбутньому читатиме її завершеною, за вподобайки, бібліотеки, відгуки, перегляди, все-все ♥

Сумувати за італійським дияволом та омаською бестією не доведеться, бо ми їх ще зустрінемо в книзі Луки та Кендіс. Не губіть мій профіль, підписуйтеся, щоб встигнути на початок їхніх мандрів одне до одного ♥