Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

Гаразд, це вважається цілковитим провалом, якщо я завжди вклякала в присутності цієї жінки?

Найпаскудніше те, що вона, мабуть, цілком задоволена собою, вважаючи, що я пристала на її пораду і серйозно узялася за Тоні. От чесно, мені одразу ж закортіло знайти її серед гостей і довести зворотне.

Наступною завітала Сильвія. В корсеті з червоним серцем з блискіток та повітряній чорній спідниці, вона нарешті по-справжньому скидалася на фею-хрещену або принаймні на компаньйонку Купідона.

Розцілувавши мене в обидві щоки, вона прискіпливо оглянула мій костюм, та, не відшукавши жодної плямки — я ані крихти не вкидала до рота, щоб не забруднитися, — зазирнула мені за спину.

— А моя вже припхалася?

— Твоя?.. — я також озирнулася. Якби ж я ще знала, хто її дівчина. Будь ласка, нехай це буде не дурепа з коров’ячими очима, тільки не вона. — Я гадки не маю, хто вона.

— Та ви добре знайомі, кицю, — заперечила Сильвія, й вказала пальцем з довжелезним гострим рожевим нігтем на… Летті. Серйозно? Ну гаразд, вона ж приголомшливо вродлива, чом би їй дійсно не закрутити з Сильвією. — Та, між нами, я справді збираюся її кинути. Вона мені вже остогидла зі своїми токсичними підозрами.

— Я навіть не здогадувалася… — ошелешено промимрила я. Але ж тоді ми з Сильвією стикнулися біля будівлі офісу, а я не надала цьому значення.

— Пусте, — відмахнулась вона. Й ляснула мене по дупці. По-дружньому. Сподіваюсь. Інакше Тоні вмре від ревнощів. — Ой, ну яка ж ти лялечка! Моє пташенятко довгенько обирало. Та все ж таки ти найліпша.

— Даруй-но, що? — засміялася я, шаріючись від її компліменту.

— Ну, з агентства. Він же тоді ще збирався одружитися, коли ти нагодилася. І вирішив шукати наречену саме серед покоївок, бо нікого з мангеттенських дівок не хотів бачити поряд кожного дня. Погодься, він геніально усе влаштував, — тараторила вона, поки в мене потроху відвисала щелепа. — Вродлива, бо в Летті інших немає, й достатньо розкута, щоб працювати покоївкою в білизні, має потребу в грошах… А враховуючи, що за умовами контракту доводиться мешкати разом, є можливість пізнати одне одного ближче і краще. Це ж Тоні, в нього кінк на плани, і з цим він перевершив самого себе, — знизала вона плечима. — Він заздалегідь усе продумав. Окрім твоїх трусів і носа Джаспера. Тепер можна вважати і те, й інше перевагами.

— Так. Мабуть, — пробелькотіла я, поморщившись.

Сильвія, так і не збагнувши, що вибовкала мені, подріботіла до Летті. А я, простогнавши «Ой, лишенько», вхопила вино з таці. Мені ж усе це було відомо, тоді чому зараз я почуваюсь аж настільки паскудно?

В цю мить якраз з’явився Тоні. Вбраний у чорні штани та білу сорочку, розщебнуту згори достатньо, щоб було видно його темне хутро пристрасного коханця, котре вкривало груди; з краваткою-метеликом, що метлялася розв’язана з одного боку, здавалося, він зазирнув сюди після відвідин якоїсь вечірки, або навіть трьох. Хоч мені було відомо заздалегідь, що він вдягне, я мала б завестись одразу з його появою. В принципі, так і сталося, тільки є одненьке «але»…

Той неперевершений безсердечний вилупок ще й начепив свою найзнадливішу усмішку, помітивши мене.

— Як справи, любонько Бессі?

Я не відповіла. Лише присмокталася до вина, кинувши на Соретті убивчий погляд. Бос — бо він мене знову найняв, нехай і на вечір, — зразу дещо сполотнів.

— То що це для тебе було? — кахикнула я, спустошивши келих. — Щось штибу «Холостяка»?!

Парубок, який виник поряд із ним, спантеличено вилупився на мене. А, так, вистава…

— Агов… — нерішуче почав він.
— Заткнися! — наказала я, одразу ж знов звертаючи увагу на Тоні. — Ти обрав мене… Як… Як диню на ринку! При цьому перемацав всіх інших! І ким ти себе вважаєш після цього? Рятівником бляха?!

Засліплена люттю, яка спалахнула за якусь секунду на порожньому місці, я жбурнула келих Соретті під ноги. Він навіть не відскочив, коли той розбився.

Переступив скалки, так само посміхаючись, і, проспівавши лише одненьке «Ми на хвилинку» підхопив мене й закинув на плече.

За нашою давньою традицією, я в цей час гамселила його кулаками по спині. Й чула, як гості, ще трохи спантеличені, проводжають нас оплесками. Холера! Та це ж по-справжньому!

Коли він заніс мене на кухню, Кірстен одразу оцінила становище й наказала, вказуючи в бік дверей:

— До кабінету! Якщо ви розіб’єте мені хоч тарілку, я вб’ю вас обох і кину у суп!

Тож Тоні попростував туди, нехай від кабінету була лише сама назва, це порожнє приміщення — а Соретті винайняв для вечері занедбаний покинутий ресторан в Маленькій Італії, — мало лише стіл, тьмяну лампочку, що звисала зі стелі, та кілька ящиків вина, котрі не вмістилися на складі.

Зачинивши ногою двері, бос відніс мене просто до столу й всадовив на нього, а сам відійшов на кілька кроків, бо я усе ще борюкалася, намагаючись зацідити йому підбором в якесь сокровенне місце.

— Це, звісно, було ефектно, Бессі, та геть не те, чого я від тебе очікував, — пробурчав він. З карих очей сердиті бісики невдоволено позирали на мене.

— О, так, все пішло не за планом, чи не вперше у твоєму житті!
— Що сталося? — спитав Тоні таким тоном, що я аж спітніла. — Який ще «Холостяк»? Ти про що?

— Я дещо дізналась від Сильвії…
— Від Сильвії, значить? — повторив він крізь зуби, урвавши мене. Схоже, згодом на неї чекає неприємна розмова. Начхати!

— І це змусило мене інакше поглянути на наші стосунки і те, як вони почалися.

— Як ретельно ти дібрала слова, Лізбет, — отруйно реготнув Тоні. — І що такого тобі розповіла Сильвія?

Та насправді нічого нового. Але я розізлилася, я так в біса сильно розізлилася, що боляче було дивитись на Соретті і не намагатись його закатрупити.

— Причину, з якої в тебе не затримувались надовго покоївки. Причину, з якої ти дарував моїм попередницям або насолоду, або нервовий зрив. Ти цілеспрямовано шукав ту, яка терпітиме тебе і не здуріє одразу.