Полонянка бандита - Тетяна Калинова
Повернувся додому коли на вулиці вже було темно. В будинку теж тихо і темно. Знов йде дощ. Люблю дощ. Особливо коли дивишся на нього з вікна свого кабінету. В мене завжди було таке враження, наче в таку погоду час зупиняється і дає змогу щось спокійно обдумати . От як зараз , сів в крісло біля вікна , підкурив сигару і дивлячись на краплинки які стікають по склу , обдумую свої наступні дії . Додумався до того, що піднявшись з крісла йду в кімнату Лії. Мені не дає спокою запитання , що вона робила в клубі? Навіщо просила Ваху випустити її в зал до клієнтів? І якщо вона дійсно криса , то чия? Хто її підіслав? Той час коли я сліпо всім довіряв минув , коли втратив майже всіх дорогих мені людей. Краще запитати її в лоб , ніж накручувати себе далі.
Відчинив двері в її кімнату. Тиша. І лише ліхтар з вулиці пробивається крізь вікно і освічує її. Дівчина спить в моїй футболці скрутившись калачиком . Так, про нічну сорочку я не подумав, та я багато про що не подумав. Потрібно буде відвезти її в ТЦ, щоб сама обрала собі все що треба. Коли хоча б трішки приборкаю . Підходжу ближче і сідаю на ліжко. Волосся впало їй на обличчя і я хотів обережно його забрати , та вона різко розплющила очі , наче взагалі не спала. Потім відскочила в інший кінець ліжка.
- Що ти робиш в моїй кімнаті? - кричить дівчина .
- Швидко ж ти звикла , що вона твоя. - посміхаюсь. - Це добре. - дивлюсь на сонне обличчя , рожеві щічки, скуйовджене волосся і з'являється дивне і невластиве мені бажання : обійняти. Міцно обійняти і зацілувати... Так Еміре ... Понеслась душа в рай. - Гм. Не бійся . Я поки що хочу з тобою лише поговорити.
- Посеред ночі? Дурепою мене вважаєш?
- А що вночі люди не розмовляють? - підіймаю брови.
- Нормальні люди можливо, а от бандюки працюють. Вбивають, ґвалтують , грабують і продумують брудні схеми. - я почав сміятись.
- Відкрию тобі таємницю, вони працюють цілодобово. Хоча мені цікаво дізнатись, звідки ти так добре знаєш бандитів. Та про це поговоримо іншим разом. Зараз мене цікавить , що ти вчора робила в Алігаторі ? - дівчина на мить розгубилась.
- Те що й інші. Працювала .
- Добре. Запитаю по-іншому... На кого ти працюєш? Хто тебе підіслав? І май на увазі , за брехню буду карати.
- На власника клубу. Вахтанга. Мені потрібні були гроші.
- Навіщо? Навряд чи дівчина яка носить сережки і підвіску з діамантами сильно бідує. Чи Ваха вам так гарно платить. - я відразу помітив її прикраси , а так як в ювелірних виробах я розбираюсь , відразу зрозумів що вона не проста дівчина.
- Мені... Мені клієнт подарував. На минулій роботі. - от стерво! Сама наривається на грубощі. Не розуміє що через її слова ще більше звірію. Підходжу і різким рухом зриваю з шиї ланцюжок з підвіскою.
- Що ти... ? - глянула мені в обличчя і замовкла. Видно злякалась . Протягую руку.
- Сережки знімеш сама чи вирвати з вухами?
- Вони дорогі мені як пам'ять. - в її очах з'явились сльози.
- Пам'ять про щедрого клієнта?
- Яка тобі різниця? Та що ж ти вчепився? Гарний , спортивний , заможний , розумний і здається щедрий - знайди собі ту , яка тебе влаштовує .
- Вже знайшов. Тебе. Тільки хочу вияснити деякі питання. А от носити прикраси від іншого чоловіка я тобі забороняю. І дякую що так високо оцінила мою скромну персону. Сережки!!! - повторюю і показую що чекаю коли вона їх мені віддасть. Дівчина повільно зняла прикраси і поклала в мою руку.
- Подавись бандюган! - шипить мов дика тигриця. Відчуваю що вже починає смикатись око.
- Востаннє запитую , що ти робила в клубі.
- А я всоте повторюю ПРАЦЮВАЛА!!! Знаєш таке слово? - чорт! Дістала зараза ! Дістаю з кишені двісті баксів і кидаю на стіл. - Вистачить? - Підходжу до неї , розриваю футболку і кидаю дівчину на ліжко. Вона злякалась і почала мене відштовхувати . Так хочу її , сказитись можна. Казково красива , до божевілля спокуслива і така бажана. Але дідько... ! Не хочу і не можу брати силою . Так я бандит, махінатор, шахрай і хто завгодно , але не ґвалтівник і вважаю цих виродків нелюдами які не заслуговують на життя. Хочу щоб вона сама мене захотіла . І вона захоче. Впевнений.
- Скажеш правду? - запитую дивлячись в злякані очі. Вона відвертається.
- Дурепа блядь! Сама напросилась. - гарчу. Перехоплюю її руки які намагаються мене відштовхнути і закинувши над її головою фіксую однією своєю. Другою рукою стягую її трусики. Хочу щоб зрозуміла що я не жартую. Все одно скажеш правду лялечко.
