Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

як оступитися бояться діти; так, буцім ось ще сходинка одна — і їй не йти вже більше, а летіти. Розлучання
Я знав, що розлучання означа. Відомо й те: щось темне й невразливе, жорстоке щось, зв’язок такий красивий показує і розрива з плеча. Мене ж безоборонним лиш воліло, і звабленому й гнаному мені здавалося: жінки маленькі й білі — усі, як є, лишалися у нім. А знак його — це не мені привіти — здаля звабливі змахи ніжних рук чи віт на сливі неспокійний рух, з яких зозуля пробує злетіти. Початок 1906 У залі
Які навколо нас панове ці, в костюмах ув ошатних і в жабо, від орденських зірок їх промінці — а власники самі, як ніч навкіл; і дами ці, тендітні та легкі, поважні все ж; рука серед шовків тоненька, мов нашийник для болонки; навколо всіх вони, як оболонки, в облозі й споглядач дрібниць либонь, з яких належить їм хоча б одна. Отож лишають, повні такту, нас життя прожити, як на те ми вдатні, а не вони. Цвісти б хотілось їм і красуватись; нам же дозрівати й темнішати у клопоті своїм. Монарх
Всього королю шістнадцять літ. Літ шістнадцять, а вже — монарх. Із засідки наче, погляд-лід ветхих радників обмина, до зали углиб, а чи будь-куди, хоча, власне, все’дно: підборіддя тверде холодить ланцюг з Золотим Руном. Смертний вирок ось перед ним підпису довго жде. Всі гадають: як йому зле. Знали б вони, де істина, де, до сімдесяти долічить ледь і — розчерком одним. Куртизанка
Проміння венеційське напече в моїм волоссі прагнень золотих усіх алхімій. Брів моїх мости, що можеш бачити їх ти, ведуть над небезпекою очей, які таємний замикають плин з каналами, — і хвиль морських вали встають і падають. А хто коли на мене кинув погляд, псові міг позаздрити, бо дуже часто лежить, відпочиваючи, на нім рука, засмагла в пеклі навіснім. І хлопці, паростки старих династій, мов по отруту, йдуть до вуст моїх. Капрі, середина березня 1907