Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

і зустріч підказати знайде спосіб, мов терези, розкриється наосліп, що рівновага їхніх чаш хистка. Дім злидаря, мов малюка рука. А ще, немов земля, дім злидаря: осколочок майбутнього кришталю, то тьма, то світло, змінюючись, тануть; він бідний, мов убозтво тепле стайні, — надійде вечір: всесвітом устане, й летить од нього не одна зоря. «Міста лише собі затято вірять…»
Міста лише собі затято вірять, велить їм бігти неспокійна кров. Неначе хмиз, вони ламають звірів, народи їм придатні лиш для дров. А люди їхні при культурах діють, звичаю й мірі не б’ючи чолом, слід успіху подібний сліду змія, колись повзли, тепер скакати вміють, мозолять очі блиском, як повії, і брязкають металом та ще й склом. Обман щоденний, де від нього дітись, не бути їм собою все одно; їх сила в грошах, ті ж — як східний вітер, котрий жене їх, наче порохно, поки впадуть чекати, що вино та сік тілесний та ще дух скотарні їх знову збудять на гешефти марні. 19 квітня 1903 «Стражденні бідняки твої одначе…»
Стражденні бідняки твої одначе, їм баченого ноша нелегка, їх тіпає, в пропасниці неначе, й коли з житла хтось вигнаний, то значить мерцем чужим опівночі блука; і сміттям завантажені по вуха, й, неначе гниль, запльовані до брів, — аби вони не застували шлюхам, одгонять їх од авт і ліхтарів. Надай уста їм — захист од наруги і спонукай їх до вагомих слів. Зі збірки «Нові поезії»
(1907)
Авісага[95]
І
Вона лежала. Юними руками годити старцю мала мимоволі; лежала, підсолоджуючи кволість, ледь гублячись перед його роками. Лице у бороді його ховала,