Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

коли совиний крик за душу брав; і все, що крилось у нічнім проваллі, поєднувало і бажання, й страх. Зірки, їй уподібнившись, тремтіли, і нишпорив по спальні дух чужий, і знак завіса подавала тілу, і тихий погляд після знака жив. Однак трималась немічного старця, хай ніч ночей і вабить, і ляка… Лежала на остиглості на царській цнотлива і, немов душа, легка. II
Цар подумки гортав минулі дні, та це йому не додавало мочі, як і собача вірність біля ніг. Над ним схилялась Авісага в ніч. І берегом життя його при ній знеславленим лежало неохоче під зорями грудей її дівочих. Траплялось, що з-під брів, немов з-під мурів, знавець жінок упізнавав похмуро її ще не ціловані вуста; і бачив, що вже більше не відтане його чуття галузка золота. Він мерз. Вчувалося, мов псу, що та блукала у його крові останній. Спів жінок до поета
Дивись, розкрився всесвіт, ми немов; блаженством бути — це належить нам. Що в звірові було, — і тьма, і кров, росте у нас в душі; кричить вона, кричить і не змовка. Тебе гука. Вбираєш ти усе в своє лице, воно — природа, добра і м’яка. І нам гадати, справді той оце, до кого кричимо. Тож хай би знав: утратили себе ми й не вернути, а чимось більшим стати — ось в чім суть. Із нами й безкінечність промина. Але ти будь устами, нам їх чути, ти — той, хто нас розказує: ти будь. Капрі, середина березня 1907 Кафедральний собор
У цих малих містечках, де під ним, мов ярмарок, старих будинків натовп, помітивши його, спішить змовкати, і кожен з крикунів стає німим, і барабани і замки на ятках — схвильовано все переходить в слух: на ньому плащ старий в контрфорсів складках, він про будинки, що стоять навкруг, звичайно ж, нічогісінько не зна; у цих малих містечках видно враз, наскільки все переросли сповна собори кафедральні. І пора їх поступу триває без кінця, мов погляд, що життя лиш власне бачить, а поза ним навряд чи щось та значить все інше; доля їхня, саме ця, що нагромаджувалась в них без міри і, скам’янівши, вічність прорекла не вуличкам внизу, малим і сірим, що імена їм випадок послав, як вдяганку малечі на тепер, як фартух крамареві не для