Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе - Райнер Марія Рільке

вкрадена з багаття світлом наче, двері ззаду контуром позначать темряву в кімнаті, що зрина відтіля, немов із дна камеї, зітканої з сяяння та блиску; й вечір не посмів поперед неї надійти, лише тримався близько до перил, аж доки промайнула, ледь до них торкнувшись жестом рук, і, зродивши в небі плавний рух, щезла над приземленістю вулиць. Дама перед дзеркалом
Так, мов у снодійному питві, розчиняє тихо у плиткому дзеркалі свого лиця утому; кидає туди і усміх свій. Жде, аби зростала на очах плинність; а тоді б її волосся в дзеркало безболісно лилося, і, відкривши таїну плеча, п’є своє зображення. І п’є, — що того закоханого захват! — повна недовір’я; й знак дає покоївці, в далях несходимих дзеркала як знайде лампу, шафи й каламуть вже пізньої години. Париж, між 22 серпня і 5 вересня 1907 Ліжко
Їх лиши гадати: все минеться в тузі особистій, ну й гаразд. Там театр, а чи театром зветься, лиш смикни завісу: станеш враз перед хором ночі, що почав вголос безкінечну пісню шалу, тá пора, в якій вони лежали, зірве з них одежу і з плеча доріка собі тії заради, що боролась з усієї сили; їх обох не в змозі вгамувати. Та коли вони уже схилились до пори чужої, то вона, видалось обом, така велика, тільки вже занадто грізна й дика, що немов од звіра відрина. Самотній
Ні: з мойого серця має бути башта, що зведу в своїй журбі: де нема нічого, тільки люди, тільки невимовність, тільки біль. Крихта є іще у надвеликім, темряву і світло зна вона, ще останнє, усмішка журна на обличчі, на виду, на лику, ще таке із каменя лице, що з вагою внутрішньою звикле, в даль пірне, в блаженній тиші зникне, і ніхто не знатиме про це. Гора
Тридцять шість, а також сто разів бравсь художник малювати гору, аркуші являли непокору (тридцять шість, а також сто разів), велич неосяжного вулкана в щасті, у спокусі знав, коли зроблені незграбними руками затісними контури були: