У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
При наближенні до Соснівки, одразу за мостом через залізницю, Югина Костівна запропонувала Петрові йти додому бічним путівцем, щоб бува не наразитися на знайомих, а сама, попрощавшись так холодно, ніби то й не вона протягом вечора була підкреслено приязною і аж підлещувально-запобігливою до нього, пішла прямо. Янчук вже не дивувався, а навіть захоплювався Гончак, яка діяла дуже вміло, зважено, розумно та цілеспрямовано, враховуючи всі варіанти й можливі нюанси...
На новорічні вечір та ніч Петро прилаштував сестру в її подруги Тосі Фонрабе, а його з Югиною новоріччя почалося в повній відповідності до її сценарію, як уже зовсім стемніло. Підходячи до будинку, Петро зауважив, як сколихнулася занавіска в темному вікні, опинившись на порозі під дверима, почув, як тихо клацнув замок і відкрилися двері, а переступивши поріг, побачив у напівтемнім коридорчику світло нічника, що червоно сіялося з кімнати, де стояв стіл, заставлений пляшками й наїдками.
— Милий друже мій! — потисла Петрові руку своїми випещеними обома і обдала його дорогими парфумами господиня. — Жду тебе давненько із острахом, що не влаштуєш Лідуню та не зможеш прийти, — говорила тремтливим грудним голосом, ведучи його за руку до триногого вішака для одягу. — Роздягайся, я тобі несказанно вдячна, що таки прийшов, і аж здригаюсь, як школярка, — взяла з рук Петра пальто й шарф. — Чому ходиш досі без шапки? Адже тим самим додатково звертаєш на себе увагу, — повела гостя під лікоть до спальні.
— Нащо шапка, Югино Костівно, хіба вона замінить мого теплого густого чуба? — тяжко дихав від того прийому Петро.
— Звертайся до мене без по-батькові, милий!.. А чуб у тебе поетичний! — всаджувала його господиня на крісло в освітлене нічником застілля. — Вирішила сховатися з тобою в спальні, у моїй святая-святих і від людей подалі... Гадаю, належно випровадимо спершу минулий рік, а вже потім зустрінемо й Новий, — почала наливати в келишки вірменський коньяк і накладати в тарілки закуску.
— За рік нашого знайомства, милий мій! — Югина нахилилася, простягти руку через ріг столу так, що Петро із-за закарвашів дорогого оксамитового халата мимоволі побачив її зовсім голі груди. — Хай ця наша зустріч на порозі Нового року лишиться для нас обох на спогад тільки приємним прологом до всього кращого та бажаного! — тихо торкнулася вона своєю повного чарчиною до Петрової і неспіхом випила. — Заїдай гріночками з маслом та ікрою, покуштуй холодцю, щоб не сп'янів, милий мій! — уміло орудувала вона ножем і виделкою, ніби аж із поспіхом. — До трунків Вакха ти як ставишся?
— Особливо не захоплююсь, але й не цураюсь, найпаче в традиційні дні свят... Але ж я зовсім з іншого світу, Югино! Для мене, колишнього жебрака, цей багатий стіл у цих розкішних обставинах — Олімп і Парнас, разом узяті! Даруй мені і мою невмілість, і сором'язливість та незугарність, і врешті розгубленість! — Янчук був щиро вражений прийомом.
— Властиво, саме ці твої риси мені найпривабливіші, і геть не днесь. Відкинь їх, розкуйся і пий перевірений віками прадавній нектар життя й натхнення! — господиня ще раз наповнила келишки доверху, торкнулася своїм Петрового і випила із якимось молільним блиском в очах. — У мене тут досить тепло, то може скинь піджака? — запитливо наказала і, проворно звівшись, почала роздягати гостя. — Бог любить трійцю, мій милий, то, йому в угоду, спорожнимо й по третій! — підсунула свого стільця зовсім близько до гостя. — Але вже на брудершафт, як партнери братства! — і показала, як те чиниться, до кінця.
По тому дегустували телячі язики в сметанній підливі з перцем і млинці з червоною ікрою, дольки мандаринів і апельсинів та врешті шоколад...
Звичайно, Петро розумів неминучість повного зближення в отому притемненому ліжку, відчуваючи гризоту перед власного гідністю, бо явно йшов на зраду Лесі, але опиратися чомусь не міг, почуваючись, як муха в тенетах павука. Розуміння ситуації не могло збороти в ньому статі, що вимагала скоритися по довгій перерві і наситити її, пожадну й невгамовну наперекір усьому.
— У нас ще півгодини часу до початку Нового року, милий мій, — показала господиня на годинник. — То може, як не перечиш, проведемо його у моєму ліжку? — глибоко дихаючи, сказала Югина і почала заставляти нічник пляшками. — Роздягайся й ти, — скинула халата і геть гола допомогла гостеві й потягла його в постіль.
Петрові було до знетямленості соромно! У перші миті в пам'яті зринула кубанська штольня і забави «шобли» при свічках. Але тут усе було інакше: чепурно-охайно й гігієнічно чисто — до послуг був теплий душ і бавовняні простирадла, які Петро бачив уперше; ніжно-досвідчено й святотатно — щоразу з коньяком, долькою цитрини й шоколаду, що мимоволі прилучало його до чогось вищого, не тваринного в своїй основі. Югина не була схожа на Фесю Антипівну: та розраховувала не лише вгамувати свій жіночий шал, але й завагітніти, а Югина задовольняла стать, запобігаючи вагітності.
— Я в неоплатному боргу перед тобою за оцей вечір, милий мій!.. Я така втішено-рада, бо не помилилася в тобі, сильному статтю!.. Я вже ладна не знати й чим тобі віддячуватись!.. Я насправді дуже полюбила тебе, а думала, що вже й не здатна до того через свою розбещеність, — душевно шептала Югина Петрові, ласкаючи й голублячи його ще прохолодними після душу руками, що знали найчутливіші його місця. — Не гризися марно, милий мій, нашим оцим насущним, розкуйся, бо воно тебе ні до чого не зобов'язує! Ні до чого, чуєш?! Адже я на п'ять років старша від тебе і вже не парвеню в сексі! Я усвідомлюю, що ти заслуговуєш дівочої недоторканності — наївної й чистої, це природньо, не задовольнившись, ти будеш почуватися обкраденим і не вповні щасливим. Дружиною твоєю мусить бути жінка молодша, хоч і на десять років, щоб не вона в
