У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
— То у вас і ця ніч у складчину пройде? — поцікавилась Югина в Петра.
— Пообіцяв бути.
— Я також своїм обіцяла по обіді прийти, тож довго у вас не затримаюсь, хоч би й хотіла.
— Коли обіцяли, то як же обманути людей? — Лідуня шкодувала, що лишиться сама.
Ще трохи поговорили, але Петрові й Югині нестерпно хотілося спати, тож спершу, подякувавши за гостину, пішла додому Гончак, а згодом услід за нею й Петро, лишивши сестрі настанови на подальше... Югина Костівна зустріла Петра лише в халаті. Страшенно зморені, майже не розмовляли, а задовольнившись, поснули, як убиті, незважаючи на полудень... Завтра мав бути робочий день, і Янчук готувався брати відпустку для поїздки в університет на семінар та сесію...
Істинно незвідані шляхи твої, Господи, як і долі людські! Людина ніби й передбачає, та розпорядиться таки Бог...
Наступного дня на Янчуковому робочому столі із самого ранку якось особливо задзвонив телефон. Фіма Йосипович Дейч, поздоровивши його із Новоріччям, попросив його невідкладно прибути у військкомат. Таке наказове запрошення в першу мить було Петрові незрозумілим, але поклавши трубку, від відчув у грудях спочатку холодок, а потім і щось більше — ще не окреслене, але вже явно загрозливе.
— Вірочко, передай Якову запрягти Зірку в санки, маю їхати у військкомат, — наказав Янчук своїй вірній секретарці. — Дейч мене спішно кличе.
— Ти ж казав, що як опікун у сестри і як студент маєш відстрочку у закликові до армії? — нагадала Віра.
— Досі був певен, що маю, але раз кличе, то вже й не знаю, — зрадів Петро, що Віра підказала йому про пільги.
— Через п'ять хвилин Яків буде готовий.
— Дякую, Віро! Із військкомату подзвоню щодо грошей і відпустки, — почав одягатися Петро.
Ранок був досить морозним. Зірка, вистояна й нагодована, тягла легкі санки, ніби й не відчуваючи їх, лише полозки поскрипували.
— І тебе — тим же і по тому ж місцю! — привітав Янчука Фіма Йосипович. — Сідай, бо в ногах правди нема, а розмова в нас нешвидка і дуже поважна... Отже, якщо між нами, уже з тиждень, як прийшов наряд на кількох чоловік. В тому нічого не було б дивного, бо ті наряди і є нашою роботою, але цей, по-перше, підписаний особисто командуючим Київським військовим округом товаришем Кирпоносом, а по-друге, іменний, що буває нечасто і лише в окремих випадках. В тому наряді стоїть і твоє прізвище, отже, комусь ідеться, щоб ти був у армії, не скориставшись ні студентською, ні опікунською пільгою, — на Янчука почуте насувалося примарою, ошелешуючи його й забиваючи йому дух. — Знаю, що цей наряд щодо тебе незаконний, але на світі нема людини, яка б його відмінила, окрім самого Кирпоноса. Отож, тобі слід спішно готуватися до відправки в армію, тобто розрахуватися на підставі нашої повістки з роботи, знайти опікуна для Ліди й оформити на нього доручення у нотаріуса, вирішити, яким способом тобі попасти на семінар і сесію. Дається тобі на все три дні — не хотів тебе викликати раніше, щоб не псувати тобі новорічних урочистостей... Виклик з університету із собою маєш?
— Маю, — поліз Янчук до кишені.
— Дай, я його скопіюю і пошлю з тобою комісарові твоєї частини із проханням тобі допомогти... Думаю, нам таки вдасться хоч щось зробити, якщо не на семінар, то хоч на сесію таки попадеш, — повернув він виклик Петрові і змовк.
Янчук не міг говорити, оглушений почутим. Мов у страшному сні, для нього стало чорним не лише небо, а й сонце, він летів безоглядно в якусь безодню, не маючи змоги хоч за щось зачепитися, щоб затриматись.
— В опікунстві, гадаю, тобі найкраще довіритись бабі Сарі Фанштейн та її онукові, як найближчим... Та й дров попиляних у двір слід завезти на пару зим, дві чи й три півторатонки, бо сама дівчина з тим не справиться, — на мить Фіма Йосипович вийшов з кабінету і повернувся з нарядом. — Ось маєш, на п'ять кубометрів, у лісництво. Їдь туди саньми, а я подзвоню начальникові, щоб тебе забезпечили вже сьогодні. Завтра зайдеш до мене і поінформуєш, як ідуть справи, — Дейч виводив Петра зі ступору. — Мусиш впоратися належно, не тратячи голови...
Яків погнав Зірку в лісництво, як на пожежу, а через якийсь час привіз Янчука назад у санепідінспекцію, де Петро, закрившись у кабінеті й попросивши Віру нікого до нього не пускати, написав Лесі повного розпачу листа, після чого поїхав із Яковом додому, завізши листа комендантові гуртожитку для передачі дівчині, як та вернеться з канікул. Вдома були саме вчасно — встигли відкрити браму для першої машини, що привезла порізані дрова. Скидали їх утрьох — із Яковом та водієм машини, і Янчук подумки дякував Фімі Йосиповичу, що подбав про нього, сам би собі він не зарадив.
Ввечері повернулася з роботи Ліда. Нічого не розуміючи, вона взялася носити дрова із заваленого двору та складати їх у другій половині хати. Пізніше у двір вступила баба Сара. Вияснивши у Петра, в чому справа, вона вгарювала Льову допомогти перенести й поскладати дрова вже з останнього рейсу, а сама пішла в хату готувати вечерю.
Як зовсім стемніло, при вечері з горілкою для чоловіків Петрові таки вдалося вговорити бабу Сару бути Ліді опікункою по документах, а Льову — просто по-сусідськи, після чого він поїхав із Яковом на свою квартиру в Соснівку. Там Янчук поскладав і пов'язав у вузли всі книги й конспекти та приготував решту особистих речей, які за домовленістю Яків наступного ранку мав перевезти Зіркою до Ліди. На ніч Петро пішов до Югини Костівни — без попередньої домови.
Гончак нічого не знала про останні події і прийняла його радо, хоч і була здивована, як його пізнім приходом, так і порушенням його ранішньої обіцянки. Запропонувала вечерю, але відчувши, що Янчук якийсь напружений, запросила прийняти ванну і зголосилася бути йому лазницею. Петро прийняв запрошення і швидко переконався, що й тут Югина Костівна була добре вишколена — мала свою філософію і свої прийоми. Не зволікаючи, Янчук оповів їй про свою трагедію.
— Без сумніву, у твоїй оцій біді, — палко відреагувала Югина, — і я завинила, нагрубивши тому вовкулаці в енкаведе. Він тоді, паскуда, крикнув мені в спину, що
