Присмак волі - Володимир Кільченський

— Своїх не віддамо, правда, хлопці?.. Це ж наш ясир, — вирвалося у Павла.

Під’їхав Петро Гусак, і хлопці стали просити його, щоб наказав відвести полонених до свого табору, а там — буде як буде. Петро погодився, сказавши, що про полонених йому нічого наказано не було і вони мають право чинити на свій розсуд. Більше сотні полонених козаки спішно повели до табору, звідки вийшли вчора.

Під вечір дісталися до свого обозу. Петро призначив з обозних охорону полонених, старшим вибрав Панаса, наказавши йому нагодувати бранців та роздати воду. Осіння ніч насувалася швидко і несла з собою прохолоду, тому миттєво запалали вогнища, а побіля них, шукаючи теплого місця, стали влаштовуватися на нічліг переможці та переможені...

Пилявецька битва у третій декаді вересня 1648 року закінчилася перемогою повстансько-козацького війська при підтримці Буджацької орди. Загинуло близько десяти тисяч пішого війська і декілька тисяч обозників, що стали безвинними жертвами внаслідок втечі з укріплень стану верхового війська і вищого керівництва шляхетсько-польського війська.

Польська шляхта, яка виступила проти армії Богдана Хмельницького, була надто впевненою у своїй перемозі, тож вийшла на війну, як на прогулянку. Кожен шляхтич вважав себе військовим стратегом, і на військових радах та при веденні бою часто приймалися протилежні рішення, які вводили в оману війська, створювали безлад. Але польській армії вдалося зберегти драгунські полки, які полишили захисний стан уночі. Серед живих залишилися Вишневецький, Заславський, Конецпольський, Остророг, Корецький, Лащ, Осинський, а також старий київський воєвода Тишкевич, який своїми бездарними діями поклав початок поразці у Пилявецькій битві.

Ці та інші «захисники» Речі Посполитої, зібравшись на війну, тягнули за собою на возах предмети розкоші та одягу, дорогий посуд, по декілька десятків слуг, рідкісні напої, а для задоволення інших пристрастей в обозі було декілька тисяч жінок, щедрих на втіхи під зіркою Церери. Унаслідок програшу цієї битви у поляків було захоплено трофеїв на суму близько семи мільйонів злотих, самих лише гармат було близько ста штук, а возів — кілька десятків тисяч. Страх близького розгрому охопив усю Польщу, ніколи вона ще не була так близько від загибелі.

Здобута Хмельницьким перемога утвердила його як талановитого полководця, показала високу військову майстерність української кінноти, вдалу взаємодію родів військ, у даному випадку — вміле використання артилерії, пішого війська та найманої татарської кінноти. Треба ще доповнити таланти Хмельницького вмінням психологічно впливати на ворога залякуванням та дезінформацією при веденні постійної розвідки. При цьому гетьман ще проводив міжнародні переговори, аби не допустити підтримки Польщі московським царем та литовським князем. За деякими джерелами також існують відомості про переговори з Портою (Османською імперією) та трансільванським князем Дьордем Ракоці, щоб у разі непередбачуваних обставин заручитися їхньою підтримкою. У той час, можливо, і була помилка Богдана в тому, що він не двинув свої війська на Варшаву, як про те намовляло багато з його полководців, але це було його рішення, зважуючи на всі події, що відбувалися.

Ніч після битви минула спокійно, а зранку, опісля сніданку, було отримано розпорядження Максима Кривоноса готуватися до походу на Захід. Поміж козаками пройшла чутка про поранення Кривоноса у груди і тяжкий його стан, а також про те, що Хмельницький не задоволений діями його війська при захопленні містечок та сіл. Сотники стали погрожувати розправою на смерть тим, хто грабуватиме населення та чинитиме свавілля.

Петро Гусак перед обідом зібрав свою сотню і довів до відома козаків усі заборони при просуванні війська на захід:

— Кожен, хто пограбує, зґвалтує або займеться побором, буде забитий киями!

Четвірка друзів ніколи не чинила насильства над місцевим людом, тож, як і більшість козаків, підтримала свого сотника. Полонених забрали у них з табору для передачі десь аж під Білу Церкву, і козаки без жалю дивились, як поляків повели з обозом на схід.

До вечора сотня була вже напоготові, щоб уранці вирушити в похід на Старокостянтинів, де ще були залишки ляського війська та німецьких найманців.

З табору вийшли, як зійшло сонце. Сотня Гусака була в охороні правого боку рухомого стану. По дорозі на Старокостянтинів усюди виднілися сліди втечі польського війська. Валялися перевернуті вози, а подекуди — багаті карети. Тіла вбитих були ще не прибрані і лежали майже оголені, не прикриті нічим. Тут уже літало вороння, яке шматувало тіла, залишені неприкопаними, та туші забитих коней.

Навкруги було видно сліди страхітливої поразки польського війська. На якійсь відстані від дороги, де їхала сотня Петра Гусака, інколи виднілись сліди розправи татар із польськими обозними та жінками, які супроводжували ляське військо. Тут лежали порубані чоловіки, жінки і декілька татар, котрі, напевне, потрапили під кулі тих, хто захищався. Майно та одяг були забрані, і їхні тіла чекали або дикого звіра, або ж поховання — можливо, хтось вириє могилу. Важко було на це все дивитися, але чим далі вони відходили від Пилявців, тим менше було слідів втечі. Де-не-де хлопці, перебуваючи в сторожі, помічали постаті людей, які слідкували за ними. Почувши вигуки козаків, ті ховалися в кущах та яругах.

Задовго до вечора військо Максима Кривоноса зупинилося неподалік від річки Случ і, виставивши вози та сторожові дозори, почало влаштовуватися на ніч. Давши своїм трохи часу на відпочинок, Петро Гусак відібрав з півсотні козаків, і вони попрямували до міста для виявлення ворожих залог. Побіля міста вже кружляли татарські вершники та декілька козацьких роз’їздів.