Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Я впевнена, — сказала вона, — що здогадуюсь про справжню причину вашого небажання говорити на цю тему з моєю матінкою і зі мною. Нещасна випадковість поєднала ваше ім'я в очах людей з ім'ям містера Люкера. Ви розповіли мені про ті скандальні чутки, які ходять про нього. А що про вас кажуть?

Навіть у цю хвилину люб'язний містер Годфрі, завжди готовий відповідати добром на зло, спробував пощадити її.

— Не питайте мене! — попросив він. — Краще забудьмо про це, Речел, слово честі, забудьмо!

— А я хочу цього знати! — несамовито закричала вона на весь голос.

— Розкажіть їй, Годфрі, — втрутилась моя тітонька, — ніщо їй не завдасть зараз такої шкоди, як ваше мовчання.

Гарні очі містера Годфрі просльозились. Він кинув на неї останній благальний погляд і потім промовив фатальні слова:

— Якщо ви хочете знати, Речел, кажуть, що Місячний камінь під заставою у містера Люкера і що я — та людина, яка віддала його під заставу.

Міс Речел підскочила й застогнала. Вона спочатку дивилась на тітоньку, потім на містера Годфрі з таким нестямним виглядом, що я вже подумала, чи не збожеволіла вона.

— Не говоріть зі мною! Не чіпайте мене! — вигукнула міс Речел, відійшовши від нас усіх, я б сказала, наче загнаний звір, у куток кімнати. — Це моя провина! Я повинна виправити її! Я пожертвувала собою — це моє право. Але бачити, як гине невинна людина, і зберігати таємницю, яка руйнує їй репутацію на все життя? О господи! Це надто жорстоко! Я не зможу цього перенести.

Тітонька підвелася зі стільця і раптом знову сіла. Вона покликала мене слабким голосом, показавши на флакон у своєму робочому кошику.

— Мерщій, — шепнула вона, — шість крапель з водою. Щоб Речел не помітила!

За інших обставин мені здалося б це дивним. Але тепер не було часу думати — необхідно було дати ліки. Люб'язний містер Годфрі підсвідомо допоміг мені приховати все це від Речел, говорячи їй в іншому кінці кімнати стриманим голосом:

— Слово честі, далебі ви перебільшуєте, — почула я його слова. — Моя репутація вельми бездоганна для того, щоб їй міг завдати шкоди подібний нікчемний наклеп. Через тиждень усе це забудеться. Ніколи не будемо говорити про це знову.

Але міс Речел залишалась зовсім незворушною навіть для такої його великодушності. Вона продовжувала поводитись дедалі гірше.

— Я повинна і хочу зупинити цей наклеп, — сказала вона. — Мамо, послухайте, що я скажу. Міс Клак, послухайте, що я скажу. Я знаю руку, яка взяла Місячний камінь. Я знаю, — вона зробила сильний наголос на цих словах і тупнула ногою в шаленій люті, що охопила її, — я знаю, що Годфрі Еблуайт невинний! Ведіть мене до судді, Годфрі, і я присягну в цьому!

Тітонька схопила мене за руку і шепнула:

— Загородіть мене від неї на хвилину чи дві. Не дозволяйте, щоб Речел вгледіла мене.

Я помітила на її обличчі синюватий відтінок, і це злякало мене. Вона побачила, що я перелякалась.

— Хвилин через дві краплі зарадять справі, — промовила вона тихенько і, заплющивши очі, застигла в чеканні.

Поки це тривало, я чула, як люб'язний містер Годфрі чемно заперечував:

— Ваше ім'я не повинно бути зв'язане з такими справами. Ваша репутація, люба Речел, вельми чиста і вельми свята для того, щоб нею розважалися.

— Моя репутація! — вона вибухнула сміхом. — Мене звинувачують, Годфрі, так само, як і вас. Найкращий сищик в Англії переконаний, що я вкрала свій власний алмаз. Спитайте його, що він думає, і він скаже вам, що я віддала Місячний камінь під заставу, щоб сплатити свої особисті борги.

Вона замовкла, перебігла в інший кінець кімнати і впала навколішки біля ніг матері.

— О мамо! мамо! мамо! Я, либонь, збожеволіла, чи не правда? Не відкрити правди навіть тепер!

Вона була така збуджена, що навіть не помітила стану своєї матінки. Знову звелась на ноги і в одну мить опинилась біля містера Годфрі.

— Я не дозволю, щоб вас — не дозволю, щоб будь-яку невинну людину — звинувачували і знеславлювали з моєї вини. Якщо ви не хочете повести мене до судді, то напишіть зараз же заяву про вашу невинність, і я підпишу її. Робіть, як я наказую вам, Годфрі, інакше я напишу про це у всі газети або вибіжу й почну кричати про це на вулицях!

Ми не станемо запевняти, що це були слова каяття, — ми заявимо, що причиною сказаного була істерика. Поблажливий містер Годфрі заспокоїв її: взяв аркуш паперу й написав заяву. А вона з гарячковою поспішністю підписала її.

— Показуйте її скрізь, не думайте про мене, — сказала Речел, подаючи йому заяву. — Боюсь, Годфрі, що я не була до вас справедлива досі в своїх думках. Ви не такий егоїст, ви значно кращий, ніж я думала. Заходьте до нас, коли зможете, і я постараюся загладити несправедливість, якої ви зазнали через мене.

Вона подала йому руку. О! Яка жалюгідна й низька наша натура! На жаль, містер Годфрі не тільки забувся настільки, що поцілував їй руку — більше того, він відповів їй ніжним тоном, який у даному разі сам собою був гріховний:

— Я прийду, люба, з умовою, — сказав він, — що ми не будемо більше говорити про цю ненависну річ.

Раніш, ніж хто-небудь з нас встиг промовити хоч слово, нас вразив сильний стукіт у