Місячний камінь - Вилки Коллінз

розповіді господаря і господині дому (людей, котрі мають хорошу репутацію серед сусідів) стало ясно, що їх перший і другий поверхи напередодні найняв на тиждень поважний джентльмен, — саме той, хто відчиняв двері на стук містера Годфрі. Джентльмен заплатив за тиждень наперед, заявивши, що ці кімнати потрібні для трьох східних вельмож, його друзів, які прибули в Англію вперше. Рано-вранці, в день жахливої наруги, два східних незнайомці, в супроводі їхнього поважного англійського друга, переселились у цю квартиру. Незабаром повинен був приєднатись і третій, а багаж (дуже громіздкий, як запевняли) мав прибути до них з митниці пізніше, ввечері. Хвилин за десять до прибуття містера Годфрі з'явився третій незнайомець. Нічого незвичайного не сталось, як здавалося господареві й господині, котрі були внизу доти, поки (п'ять хвилин тому) три іноземці в супроводі свого поважного англійського друга не вийшли з будинку і не пішли в напрямі Странду. Господиня згадала, що до них приходив відвідувач, і, оскільки вона не бачила, щоб він також виходив з будинку, їй здалося дивним, що джентльмена залишили нагорі одного. Порадившись з чоловіком, вона вирішила переконатись, чи не сталось чогось підозрілого. Результат я вже описала; на цьому й закінчилось пояснення господаря й господині.

Після цього в кімнаті зробили обшук. Речі дорогого містера Годфрі були геть розкидані. А коли їх зібрали, то виявилось, що все ціле: годинник, ланцюжок, гаманець, ключі, носова хусточка, записник; всі його папери були уважно перебрані, але залишені цілими в розпорядженні власника. Жодної, навіть найдрібнішої речі з майна господарів дому не було взято. Східні вельможі захопили з собою тільки свій ілюстрований рукопис і більш нічого.

Що все це означало? Якщо судити з мирської точки зору, це, мабуть, означало, що містер Годфрі став жертвою незрозумілої помсти з боку якихось невідомих. Мала місце ганебна змова, і наш улюблений невинний друг потрапив у тенета злочинців. Коли християнин, герой сотень благодійних перемог, потрапляє у пастку, помилково поставлену на нього, — о, яке це попередження для нас завжди бути насторожі! Як швидко можуть наші власні темні пристрасті стати східними вельможами, які несподівано схоплять нас!

Я могла б написати цілі сторінки застережень лише на цю тему, але (на жаль!) мені не дозволено розмірковувати, я повинна розповідати. Чек мого багатого родича — з цього часу кошмар мого існування — застерігає мене, щоб я не допускала нічого зайвого в цьому літописі насильства. Тепер ми повинні залишити містера Годфрі на Нортумберландській вулиці й піти трохи пізніше слідом за містером Люкером.

Після відвідання банку містер Люкер побував у різних частинах Лондона у справах. Повернувшись до себе додому, він побачив лист, який чекав його, недавно залишений, як йому сказали, якимсь хлопчиком. Тут, як і в листі містерові Годфрі, почерк був незнайомий; згадувалось прізвище одного з клієнтів містера Люкера. Його кореспондент повідомляв (лист було написано від третьої особи, мабуть, його помічником), що його несподівано викликали в Лондон. Він щойно найняв квартиру на площі Альфреда, Тотенхем-Корт-роуд, і хоче негайно побачитися з містером Люкером у справі однієї покупки, яку він збирається зробити. Джентльмен цей був натхненним збирачем східних антикварних речей і багато років був щедрим клієнтом містера Люкера. О, коли ми вже звільнимось від культу Мамони! Містер Люкер узяв кеб і негайно поїхав до свого щедрого клієнта.

Точнісінько все, що сталося з містером Годфрі на Нортумберландській вулиці, повторилось і з містером Люкером на площі Альфреда. Знову солідна людина відчинила двері і провела гостя в задню вітальню. Тут знову на столі лежав ілюстрований рукопис. Увага містера Люкера, так само, як і увага містера Годфрі, була зосереджена на цьому прекрасному творі індуського мистецтва. Він так само раптово відчув смугляву голу руку на своїй шиї, йому так само зав'язали очі й заткнули кляпом рот. Його так само кинули додолу й дочиста обшукали. Тільки проміжок часу, який настав після цього, був довший, ніж той, під час якого тривав обшук, але й він закінчився тим, що господарі будинку, підозрюючи щось лихе, пішли нагору подивитись, що сталось. Точнісінько таке ж саме пояснення, яке господар будинку на Нортумберландській вулиці дав містерові Годфрі, дав і господар будинку на площі Альфреда.

Обох ошукали правдоподібною адресою і туго набитим гаманцем солідного незнайомця, який нібито діяв в інтересах своїх закордонних друзів. Єдина різниця була в тому, що, коли розкидані речі з кишень містера Люкера зібрали з підлоги, то його годинник і гаманець були цілі, зате (він не був такий щасливий, як містер Годфрі) один папірець забрали. Цей папірець був квитанцією на дуже цінну річ, яку містер Люкер віддав того дня на збереження своїм банкірам. Проте цей документ не міг бути корисним для злодія, бо коштовність міг одержати лише власник особисто. Як тільки містер Люкер опам'ятався, він поспішив у банк — на той випадок, якщо злодії, котрі обікрали його, через свою недосвідченість прийдуть туди з його квитанцією. Але в банку ніхто їх не бачив ні того дня, ні пізніше. Їхній товстий англійський друг, на думку банкіра, розібрався в квитанції, перш ніж вони надумались використати її, і вчасно застеріг їх.

Обидва скривджені заявили про все в поліцію, і необхідне розслідування було проведено, як я гадаю, з великою енергією. Поліцейські власті дійшли висновку, що грабіжники задумали операцію, але були недостатньо поінформовані. Вони не були цілком упевнені, чи здав містер Люкер свій коштовний камінь, чи ні, а бідолашний чемний містер Годфрі потерпів через те, що випадково заговорив із ним. Додайте до цього, що відсутність містера Годфрі на наших зборах у понеділок була викликана необхідністю бути присутнім на нараді поліцейських властей, на яку його запросили, — і ви матимете всі необхідні пояснення, а я зможу перейти до скромної розповіді про мої власні переживання на сквері Монтег'ю.

У вівторок я акуратно прийшла на сніданок. Довідка з мого щоденника свідчить, що цей день був щедрий на враження — багато за чим треба шкодувати, багато чому треба завдячувати.

Мила тітонька Веріндер прийняла мене із своєю звичною люб'язністю й добротою. Але я згодом помітила, що тут щось сталось. Тітонька кинула кілька тривожних поглядів на дочку.