Місячний камінь - Вилки Коллінз

Вона і далі безсоромно сипала запитання. Ті, хто ретельно вивчають біблію, неодмінно згадають, як згадала і я, сліпих дітей диявола, котрі продовжували безсоромно свої оргії ще до потопу.

— Я б хотіла дещо знати про містера Люкера, Годфрі.

— Знову мені не щастить, Речел. Ніхто менше за мене не знає про містера Люкера.

— Ви ніколи не бачили його до того, як зустрілися з ним випадково в банку?

— Ніколи.

— А пізніше ви бачили його?

— Так, нас допитували і разом, і поодинці в поліції.

— У містера Люкера, здається, украли розписку, яку він одержав від свого банкіра? Що це була за розписка?

— На якийсь коштовний камінь, що його він здав на збереження в банк.

— Про це і в газетах було сказано. Можливо, цього й досить для широкого кола читачів, але для мене — замало. В розписці банкіра мало бути сказано, що це за коштовний камінь.

— У розписці банкіра, Речел, як мені говорили, нічого про це не було сказано. Коштовний камінь належить містерові Люкеру, зданий ним на збереження, опечатаний його печаткою і може бути виданий назад лише містерові Люкеру особисто. Такою є форма, і це все, що я знаю про неї.

Речел помовчала трохи після того, як він усе це сказав. Глянула на матір і зітхнула. Потім знову перевела погляд на містера Годфрі й повела далі:

— Деякі наші приватні домашні справи, — сказала вона, — здається, теж потрапили в газети?

— На мій превеликий жаль, мушу сказати, що це справді так.

— І дехто з нероб, абсолютно чужих нам людей, намагається встановити зв'язок між тим, що скоїлось у нас удома в Йоркшірі, і тим, що сталося після цього тут, у Лондоні?

— Боюсь, що цікавість публіки спрямована саме в цей бік.

— Люди кажуть, що троє невідомих, котрі вчинили наругу над вами й містером Люкером, — це ті самі індуси, вони запевняють також, що й коштовний камінь…

Тут вона зупинилась. Речел блідішала на очах. Незвичайно чорне волосся дівчини зробило блідість її, за контрастом, такою страшною, що ми всі подумали — вона ось-ось знепритомніє, зупинившись на середині свого запитання. Дорогий містер Годфрі вдруге зробив спробу залишити свій стілець. Моя тітонька благала Речел не говорити більше. Я слідом за тітонькою поспішила на допомогу їй із скромними примирливими ліками у вигляді склянки з нюхальною сіллю. Але ніхто з нас не мав ні найменшого впливу на неї. Нараз пролунало:

— Годфрі, лишайтесь на своєму місці. Мамо, немає ніякої причини тривожитись за мене. Клак, ви помираєте від нетерпіння почути кінець, — я не знепритомнію спеціально для того, щоб зробити вам послугу.

Саме такими були її слова, записані мною в щоденнику відразу ж після того, як я повернулась додому.

Речел знову звернулась до містера Годфрі. З упертістю, яку страшно було бачити, вона знову повернулась до того запитання, на якому зупинилась, і закінчила такими словами:

— Я сказала вам хвилину тому про те, що говорять люди у певних колах. Скажіть мені відверто, Годфрі, чи говорить хто-небудь, що коштовна річ містера Люкера — це і є Місячний камінь?

Як тільки було згадано про Місячний камінь, я побачила раптову зміну в моєму чудовому другові. Обличчя його потемніло. Він утратив притаманну йому м'якість у поводженні, яка була найбільшою його чарівністю. А його відповідь переповнилась благородним обуренням.

— Вони таки говорять про це! — вигукнув він. — Є люди, котрі не зупиняються перед тим, щоб звинувачувати містера Люкера в ошуканстві заради якихось приватних, його особистих інтересів. Він уперто присягається, що до скандалу, який звалився на його голову, він ніколи в житті не чув про Місячний камінь. А ці пройдисвіти — без будь-яких доказів — кажуть, що він мас певні причини щось приховувати; ми, мовляв, відмовляємось вірити його клятві. Ганьба! Сором!

Поки він говорив, Речел дивилась на нього якось дивно, не можу сказати, як саме, та вельми дивно. А коли він закінчив, вона сказала:

— Коли взяти до уваги, що містер Люкер лише випадковий ваш знайомий, то ви щось надто запально відстоюєте його інтереси, Годфрі.

Мій обдарований друг дав їй одну з найбільш справді євангельських відповідей, які я будь-коли чула:

— Сподіваюсь, Речел, я палко відстоюю інтереси всіх скривджених, — відповів він.

Тон, яким були сказані ці слова, міг би розтопити камінь. Але — о друзі мої! — що таке твердість каменя? Ніщо перед твердістю духовно не відродженого серця. Вона пирхнула. Я червонію, згадуючи це, — вона пирхнула прямо йому в обличчя.

— Збережіть ваші благородні фрази, Годфрі, для жіночого комітету. Я переконана, що скандал, котрий зачепив Люкера, не пощадив і вас.

Навіть заціпеніння тітоньки минуло після цих слів.

— Моя люба Речел, — заперечила вона, — ти справді не маєш права так говорити!

— Я не маю на увазі нічого поганого, мамо, я говорю це з добрими намірами. Постривайте ще трохи, і ви переконаєтесь.

Вона знову кинула на містера Годфрі погляд, сповнений, здавалось, несподіваним співчуттям. Вона зайшла так далеко, — а це несполучне з жіночою гідністю, — що дозволила взяти його за руку.