Місячний камінь - Вилки Коллінз

(і має на це підстави) за безпеку «великої коштовності», яку він держав у себе вдома. Він таємно віддає цю річ (за загальним описом) у сейф свого банкіра. Дуже розумно з його боку, але індуси також розумні зі свого боку. Вони мали підозру, що алмаз переміщений з одного місця в інше, і вони точно знайшли надзвичайно сміливий і вдалий спосіб з'ясувати ці підозри. Кого вони схопили і обшукали? Не тільки містера Люкера, — що було цілком зрозуміло, — але й містера Годфрі Еблуайта також. Чому? Містер Еблуайт пояснює це тим, що індуси діяли, керуючись нібито сліпою підозрою, побачивши, як він випадково розмовляв з містером Люкером. Абсурд! З містером Люкером цього ранку говорило з півдюжини інших людей. Чому ж індуси не простежили за цими людьми також до самого дому і не заманили їх у пастку? Ні, ні! З цього можна зробити простий висновок: містер Еблуайт має свій власний інтерес у «коштовній речі» так само, як і містер Люкер, а індуси, певно, не знали, в кого саме з них була коштовність, і їм нічого іншого не лишалось, як обшукати їх обох. Такою є громадська думка, міс Клак. А громадську думку спростувати в даному разі не легко.

Останні слова він промовив з такою самовпевненістю, що я й справді (признаюсь собі на сором) не могла втриматися від бажання дати йому можливість зайти ще далі, перш ніж мала вразити його правдою.

— Не беруся сперечатися з таким досвідченим юристом, як ви, — сказала я. — Але чи справедливо буде щодо містера Еблуайта не зважати на думку видатного лондонського сищика, який проводив слідство? Сищик Кафф не підозрює нікого, крім міс Веріндер.

— Ви хочете сказати мені, міс Клак, що ви згодні з думкою сищика?

— Я нікого не осуджую, сер, і не висловлюю ніякої думки.

— А я, пані, висловлюю думку і осуджую. Я вважаю, що сищик був зовсім неправий, і висловлюю свою думку про те, що коли б він знав характер Речел так, як знаю його я, він підозрював би в цьому будинку кожного, за винятком її. Я згоден, що вона має свої вади — вона потайна й свавільна, дивна й нестримана і зовсім не схожа на дівчат її віку. Вона тверда, як сталь, і водночас надміру великодушна й благородна. І коли б найнезаперечніші на світі докази вказували на одне і нічого, крім чесного слова Речел, не підтверджувало інше, я віддав би перевагу її слову перед доказами, незважаючи на те, що я юрист. Сильно сказано, міс Клак, але саме так я думаю.

— Чи не пояснили б ви, містере Брефф, значення вашої думки так, аби я переконалась, що розумію вас? Уявіть собі, що ви побачили міс Веріндер зовсім незрозуміло чому заінтересованою в тому, що сталося з містером Еблуайтом і містером Люкером. Уявіть собі, що вона ставила вельми дивні запитання про цей жахливий скандал і виявила зовсім нестримне хвилювання, коли довідалась, що про це говорять.

— Уявляйте, що хочете, міс Клак, це не підірве мого довір'я до міс Веріндер ні на йоту.

— Отже, ви вважаєте, що їй можна абсолютно вірити?

— Можна абсолютно вірити.

— Тоді дозвольте повідомити вас, містере Брефф, що містер Годфрі Еблуайт був у цьому будинку дві години тому і що про його цілковиту невинність в усьому, що стосується пропажі Місячного каменя, заявила сама міс Веріндер у найсильніших висловах, які я будь-коли чула від молодої дівчини.

Я тріумфувала, — боюсь, що це був гріховний тріумф, — побачивши містера Бреффа, враженого і приголомшеного моїми кількома простими словами. Він підскочив і мовчки втупився очима в мене. А я й далі спокійнісінько сиділа на своєму місці і розповіла йому всю сцену саме так, як воно було.

— Що ви тепер скажете про містера Еблуайта? — я запитала якомога м'якше, закінчивши розповідати.

— Якщо Речел засвідчила його невинність, міс Клак, я не посоромлюся сказати, що вірю в його невинність так само твердо, як вірите ви. Мене, як і багатьох, підвели зовнішні факти, і я зроблю все можливе, щоб скрізь, де можна, прилюдно спростувати наклеп, який переслідує вашого друга скрізь, де тільки я про це почую. А поки що дозвольте привітати вас з тією майстерністю, з якою ви відкрили повний вогонь вашої батареї в той момент, коли я найменше його чекав. Ви зробили б багато чудового в моїй професії, пані, якби народились чоловіком.

Сказавши це, він відвернувся від мене і, роздратований, почав ходити туди й сюди по кімнаті.

Я цілком переконалася, що світло, в якому показала йому цю тему, надзвичайно здивувало і збентежило його. Окремі вислови, що злітали з його вуст у міру того, як він дедалі більше заглиблювався в свої думки, пояснили мені, з якої жахливої точки зору він досі розглядав таємницю пропажі Місячного каменя. Він не соромився підозрівати люб'язного містера Годфрі у ганебній крадіжці алмаза і приписувати Речел великодушне бажання приховати його злочин. За власним свідченням міс Веріндер — авторитету неспростовного, як вам відомо, на думку містера Бреффа, — тепер виявилось, що таке пояснення зовсім помилкове. Збентеження цього високого юридичного авторитета було таким великим, що він ніяк не міг приховати його від мене.

— От тобі маєш, — почула я, як він промовив до себе, зупинившись біля вікна і тарабанячи пальцями по шибці, — цього не можна пояснити, це перевершує будь-які припущення!

У цих словах не було нічого такого, що вимагало б відповіді з мого боку, — і все ж я відповіла йому. Здавалось майже неймовірним, що я не могла втриматись, аби дати спокій містерові Бреффу, навіть тепер. Було б, напевне, понад людську зіпсованість, коли б я відкрила в тому, що він щойно сказав, новий привід зробити йому неприємність. Але, о мої друзі, нема нічого понад людську зіпсованість, і всього можна чекати, коли наша грішна природа