Книги Якова - Ольга Токарчук
Коли 26 січня вони прибувають до Лянцкоруня в супроводі двох вершників — Лейбка Абрамовича та його брата Мошка, — їх одразу ведуть до будинку Лейбка. Надворі вже зовсім темно.
Село розташувалося на стрімкому схилі над рікою. Кам’яниста дорога проходить угорі. Темрява — густа й холодна, світло в’язне в ній за кілька ліктів від свого джерела. Пахне димом від мокрих дров, у пітьмі бовваніють силуети хат. У віконцях подекуди зблискує брудно-жовте світло.
Шломо Шор і його брат Натан зустрічаються з сестрою. Хая, провидиця, живе в Лянцкоруні, відколи вони одружилися з місцевим рабином Гіршем, який торгує тут тютюном і користується великою повагою серед правовірних. Нахман, побачивши її, відчуває легкі памороки, ніби ковтнув горілки.
Вона приходить із чоловіком. Обоє стають на порозі, і Нахманові здається, що Хая прийшла з батьком — так Гірш нагадує старого Шора. Це й не дивно, вони ж двоюрідні брати. Хая погарнішала після пологів, вона худорлява й висока. На ній — криваво-червона сукня і блакитна шаль, наче на дівчині. Волосся перев’язане барвистою хусткою, що спадає на плечі. У вухах — довгі турецькі сережки.
Крізь запилюжені невеликі шибки всередину потрапляє небагато світла, тож навіть удень горить глиняний каганець із ґнотом, зануреним в олію; звідти — постійний запах кіптяви й паленого жиру. Обидві кімнати захаращені, звідкись постійно чується шкряботіння, порипування. Надворі зима, то й миші сховалися під дахом від морозів і тепер будують вертикальні міста у стінах і горизонтальні в підлогах — міста ті заплутаніші, ніж Львів і Люблін разом узяті.
У передній кімнаті над вогнищем є заглибина, крізь яку до вогню доходить повітря, але вона весь час забивається, тому піч димить, і все в хаті просочене запахом паленого.
Вони щільно зачиняють двері й затуляють вікна. Здається, ніби вони пішли спати: цілий день їхали, потомилися. Так само, як і шпигуни. Селом уже шириться незадоволений гомін: зараза сабатіанська прибула. З’являються й двоє допитливих: Ґершом Нахманович і його кузен Нафталі, той, що орендує майно в пана і через це гне кирпу. Ґершом прокрадається і нишком зазирає у вікно з нещільною завісою. В голові йому починає шуміти, він, як зачарований, не може відвести очей від шпарини у вікні; крутить головою, щоб крізь неї побачити усю сцену. При світлі однієї свічки колом сидять чоловіки, а посередині — оголена до пояса жінка. Здається, ніби її великі, повні груди світять у темряві. Той Франк ходить довкола неї, щось бурмочучи до себе.
У примітивному інтер’єрі Лейбкової хати тіло Хаї здається досконалим і прекрасним, наче взялося з іншого світу. У неї прикриті повіки, ледь розімкнені вуста, з-між яких видно кінчики зубів. На її плечах і грудях виблискують краплинки поту, груди хиляться до землі, аж хочеться їх підтримати. Хая стоїть на стільці. Єдина жінка серед багатьох чоловіків.
Першим підходить Яків. Йому доводиться ледь зіпнутися навшпиньки, щоб торкнутися губами кінчиків її грудей. Здається навіть, що він певний час тримає у вустах сосок, що спиває краплю молока. І другий — так само. За ним підходить ребе Шаєс, старий, з довгою ріденькою бородою, яка сягає йому до пояса. Його губи, рухливі, як у коня, певний час шукають Хаїн сосок наосліп — ребе Шаєс не розплющує очей. Потім підходить Шломо Шор, її брат. Робить те саме, але якось квапливо. Тоді встають зі своїх місць усі: осмілілий Лейбко Абрамович, господар; далі — його брат, Мошко; далі — ще один Шор, але вже Єгуда; за ним — Ісаак із Королівки; і кожен, навіть той, хто щойно скромно стояв біля стіни, розуміє, що його допущено до великого таїнства тієї віри, і тепер він правовірний, а люди довкола є його братами, і так уже буде завжди, аж доки спаситель знищить старий світ і відчинить двері в нові світи. Бо в тіло Гіршевої дружини ввійшла сама Тора, то вона світить крізь її шкіру.
Треба заплющити очі й ступати в темряву, бо лише в темряві видно світло. Так подумки каже собі Нахман і бере вустами сосок Хаї.
Як Ґершом упіймав відступників
Кажуть, нібито сам Яків звелів нещільно затулити вікна. Аби дещо таки можна було побачити. Підглядачі миттю біжать у село до рабина, і невдовзі збирається гурт людей, озброєних палицями.
Виявляється, Ґершом не збрехав. Вони спершу зиркають у шпару між завісами, далі вивалюють двері, і на якусь мить перед їхніми очима постає напівоголена жінка, яка намагається затулитися клаптем одягу. Попід стіни розбігаються якісь люди. Ґершом грізно кричить, хтось вистрибує крізь вікно, щоб його тут-таки схопили, декому таки вдається втекти. Решту, за винятком Хаї, зв’язують посторонками і, за наказом Ґершома, ведуть до рабина — нетверезих, наляканих. Тим часом Ґершом самовільно реквізує їхні вози, коней, книги, кожухи, а далі вирушає надвір, до пана. Ґершом не знає, що зараз запусти і в пана гості. Крім того, пан не хоче втручатися у єврейські сварки — у євреїв він позичає гроші й не знає, в чому там достеменно річ, хто в це замішаний, а хто ні. Тож кличе свого управителя Романовського, а сам насолоджується кизиловою наливкою. Двір яскраво освітлений, і навіть на вулиці чути запах печені, долинає музика і жіночий сміх. З-за спини пана цікаво визирають зарум’янілі обличчя. Управитель Романовський взуває високі чоботи, знімає зі стіни рушницю, гукає парубків, і вони всі разом рушають крізь високі сніги. У них кипить священне обурення, єврейське та християнське, викликаючи в уяві тривожні образи: діється якесь страшне святотатство, наруга всесвітня, що не знає кордонів релігій. Прибувши на місце, бачать лише змерзлих чоловіків, зв’язаних посторонками по двоє. Сидять без кожухів, тремтять на морозі. Романовський знизує плечима. Хтозна, в чому тут річ. Про всяк випадок усіх відправляють до Копичинців, під варту.
До турецької влади швидко доходить звістка про те, що тут сталося. Вже на третій день з’являється невеликий загін турецького війська і вимагає від Романовського видати їм в’язня Якова Франка, підданого Порти, що Романовський радо робить. Хай євреї з турками самі судять своїх відступників.
Кажуть, упродовж тих трьох днів, проведених у копичинецькій в’язниці, на Якова знову зійшов святий дух, руах га-кодеш. Вигукував дивні речі, про що згодом свідчили його співв’язні ребе Шаєс та Іцеле з Королівки. Кричав, що піде в християнство, і дванадцятеро братів — разом
