Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
Професор Грушевський ненавидів Росію, дивився крізь вікно на вулицю і чмихав — то сердито на російське великодержавництво, то з задоволенням і зловтіхою — бо ж великодержавницька політика ллє воду на млин милого його серцю українського націоналізму.
3
А вулицею якраз ішов пролетаріат.
Сьогодні — погожого весняного дня — трудовий народ відсвяткував день Першого травня, свято солідарності трудящих — і пройшов вулицями веселою маніфестацією.
А надвечір народ вийшов на вулиці знов. Але була це вже не святкова маніфестація, а демонстрація протесту.
Прем'єр–міністр Тимчасового уряду, кадет Мілюков, оголосив свою «ноту» союзним державам, у якій запевняв уряди Франції, Англії, Італії та США, що Тимчасовий уряд свято виконуватиме зобов'язання поваленого два місяці тому царського уряду Російської імперії — всі таємні міждержавні договори, і далі провадитиме війну аж до переможного кінця.
І народ революційної Росії вийшов на вулиці і вимагав:
— Опублікувати таємні договори! Покінчити з війною!
Тисячу днів точилась всесвітня кровопролитна бойня — війна між десятками держав. Десяткам мільйонів людей дали в руки зброю і наказали убивати людей інших націй. Мільйони були вже вбиті — молодь, окраса й надія народів. Кров мільйонів просочила землю Європи від Балтійського до Чорного моря, від Атлантичного океану до океану Індійського, від Альп до Кавказького хребта. І кістки мільйонів вже зогнили. Але горе, біда, злидні й нужда, страждання й відчай наситили мільйони людей, що ще жили на цих стражденних землях. Чоловіки убивали один одного, матері й вдови сохли в тузі, сироти мерли з голоду, молоді подружжя не запліднювали нового, молодого життя. Морок смерті завис над трьома континентами, сонце сходило і заходило в кривавому тумані. Людей винищували кулями, бомбами, отруйними газами, душили землею і топили водою. Здавалося, людство збожеволіло і вирішило пожерти себе самого…
Ні, не людство! То злочинно діяли ті, хто претендував панувати над людством. Воювали уряди держав між собою, а гинув — народ!
І народи сказали: геть війну!
І слово єднання народів — через голови урядів — покотилось на всі країни, що вигибали в шаленстві кривавої бойні…
В тисяча перший день війни демонстрації протесту вийшли на вулиці Лондона і Берліна, Парижа і Будапешта, Рима і Стамбула, Софії і Бухареста.
Протестували докери Гавра і металісти Шеффілда, шахтарі Руру і ткалі Манчестера, шофери Нанта і електрики Едінбурга, металісти Бірмінгема і докери Марселя.
В революційній Росії демонстранти ще зранку вийшли на вулиці Петрограда і Москви, Тули і Орєхово–Зуєва, Іванова й Пензи, Саратова й Ростова–на–Дону, Новгорода і Ярославля.
Демонстранти несли плакати:
— Відставку міністру Мілюкову! Геть з Тимчасового уряду міністрів–капіталістів! Кінець імперіалістичній війні!
По обіді демонстрації рушили вулицями українських міст. Демонстрували Луганськ, Юзівка, Бахмут, Кривий Ріг, Катеринослав, Харків.
У Петрограді командуючий Петроградським військовим округом щойно віддав наказ: виступити проти демонстрантів військам, і, взявши зброю, вийшли — проти народу — юнкери Михайлівського артилерійського училища.
Але тоді вийшли і солдати Фінляндського полку, і матроси флотського екіпажу, і сто вісімдесятий піший полк, нещодавно укомплектований на Чернігівщині, на Україні.
Солдати теж вийшли із зброєю, але несли плакати.
— Геть війну! Мир без анексій і контрибуцій!
Мир! Замирення — то було найперше, чого потребував народ. А далі — він вже сам розпорядиться своїм життям як знайде за потрібне. Мир! — то й був початок його майбутнього. І народ вимагав миру — зараз, сьогодні, негайно! Світле майбутнє повинно нарешті стати сьогоднішнім днем, щоб народ міг покінчити назовсім із своїм проклятим минулим.
Надвечір вийшла демонстрація і на вулиці Києва.
Смеркало. На київські вулиці спадали вечірні сутінки, і демонстранти несли в руках смолоскипи — палиці з клоччям на кінці, умоченим в гас чи мазут і підпаленим від газокалильних ліхтарів на околицях. Вони спалахували і примеркали, ці примітивні факели, і все довкола — стіни будинків, крони дерев понад вулицями, самий брук під ногами, — все огнисто мерехтіло, спалахувало і примеркало, і знову спалахувало багрянистими відблисками тремтливого вогню. І в цій багрянистій заграві рясні білі свічі каштанів враз червоніли, і живим вогнем — теж неначе спалахуючи та примеркаючи — майоріли червоні прапори і транспаранти під рожевим каштановим цвітом. Написано на транспарантах було:
— Геть війну! Ганьба тому, хто підніме зброю на нас!
І демонстранти співали:
Вихри враждебные веют над нами, Темные силы нас злобно гнетут…Грушевський дивився крізь широке вікно на вулицю — і раптом йому стало недобре.
Там, за вікном на вулиці, перед його зором кипіло і вирувало: проходили мерехтливими тінями юрби людей, гукали і співали тисячі
