Герострати - Емма Іванівна Андіївська
– Вибачте, я вас, здається, не розумію, – зніяковіло вимовив я, силкуючися збагнути, що він від мене хоче.
– Ну, Боже мій, маляр, літератор чи більше по лінії віщунів?
– Я антиквар.
– Та невже? Справжній антиквар?
– Тобто, як справжній?
– Ну, Слава Богу! Ах, як це чудово! Дайте хоч на вас подивитися. Дуже, винятково приємно, що ви антиквар. Ні, це просто таки чудово. Ви розумієте, як це чудово?
– Прикро мені, тільки я не завжди швидко схоплюю, вибачте, я не втямлю.
– Ну, те, що ви антиквар і більше нічого.
– Мені здається, я все ще не розумію.
– Ох ти ж Господи, ну та що ви не мистець! Розумієте? Тепер кожний мистець, і прості люди зовсім перевелися, наче їх виморили ґазом.
Я помовчав, думаючи, чи йому на це щось відповісти, чи ні, і раптом встановив, що мене вимкнули, і я опинився поза кімнатою, по-гваринному відчуваючи ціпеніючу приємність мого стану. Однак це тривало тільки хвилину, бо мене вже знову так само невмотивовано, як винесло, повернуло назад, з апатії в свідоме, де мені одразу ж стало ясно, що я нічого товстунові не відповідатиму, і мене вмить огорнуло почуття, що я знову щось дуже важливе проґавив, оскільки мій співбесідник питав мене:
– Чи ви вважаєте, що я цікавий?
– Цікавий, – ввічливо відповів я, щоб він не помітив мого пригноблення, яке раптом найшло на мене.
– Дивіться, дивіться, – утішався він, – як Flamen dialis нервово прасує своє раховане волосся. Тепер ви самі бачите!
Не знавши, що я маю бачити, я нічого не побачив, та мені було незручно перепитувати мого співрозмовника, що саме він хоче, щоб я побачив, і чого він так тішиться.
– Ви гадаєте, – видимо насолоджувався товстун, – Flamen dialis будь-що чує або помічає з того, що навколо говориться або діється? Гляньте! Ну? Навіть звідси помітно: єдина думка, яка засіла в нього у голові, це одразу ж після господині прочитати есей про те, який він, Flamen dialis, надзвичайний і хороший. Тільки саме тут і міститься пікантність ситуації, – йому вдасться добігти слова щойно після виступу аж он тієї пари. Не тієї, подібної, що на кушетці, а тієї, що в кріслах, там, де жінка в червоній блюзці з абстрактним узором. Запам’ятайте. А головне, не пробуйте перечити.
– Таж я і не пробую. Я тут нікого не знаю. Я прийшов сюди виключно, щоб довідатися про мого клієнта. Якби ви були такі ласкаві…
– Що ви нікого не знаєте, то ліпше для вас. Що менше людина знає, то ліпше, і від цієї засади ніколи не треба далеко відходити. Однак цю пару ви мусите взяти до серця. Якби Люди надавалися, щоб їх колекціонувати, я тримав би їх обох Лід склом у себе на столі задля розваги. Він – малий службовець у якомусь чи то фінансовому, чи страхувальному товаристві, а вона масажистка й манікюрша, що ні трохи не заважає їй виводити своє походження від еспанських ґрандів, про існування яких вона довідалася не інакше, як з етикеток на слоїках із оливою, якою масує пацієнтів.
Господи Боже, подумав я, нехай розповість про мого відвідувача, адже він тут усіх знає, напевно знає і мого відвідувача, мусить його знати. Тільки як же це йому сказати?
– Слухайте, – мовив я і негайно ж встановив, що це вимовив не я, а він.
– Таж слухайте, – говорив товстун, – і одне і друге з них настільки щедро наділене природою, що не здатне склеїти на папері найпростішого речення. Звісно, що таке речення? Дрібниця. Важливо, не речення вміти клеїти, а мати перед собою ціль. І вони її мають. Вони родинно вирішили, мовляв, спільними зусиллями певніше полювати за вічністю, і поставили карти на літературу. Чому саме на літературу, а не на Щось інше? Правдоподібно тому, що література вважається найприступнішою, оскільки нею займаються тепер усі без винятку, це раз. А подруге, де взяти іншої галузі, що так одразу відкривали б вічність? Наука? Там треба бодай щось знати. Зробитися композитором? Для цього передумова мати здібність принаймні розпізнавати одну ноту від іншої, що дуже невдячна і втомлююча робота, коли вже один скрипковий ключ здатний вивести людину з рівноваги. Малярство? Теж річ ризикована. Звичайно, можна малювати абстрактно, не утруднюючи себе якимись там традиційними принципами, тобто вмінням малювати, однак література все таки певніша, та й папір менше коштує, ніж фарби й полотно. Не дарма багато сучасних малярів пройшли спочатку літературу, перш ніж здобутися на полотно. А якщо хтось сам або у знайомих завів собі ще й магнетофон, то це як лаври вже на голові. Всі мої знайомі, що покупили магнетофони, поставали письменниками. Ну і Адуся Адольдівна, – це та, що масажистка-манікюрша, тільки, боронь Боже, вас колись обмовитися перед нею, що вона масажистка та ще й манікюрша, вона Дозволяє себе називати лише світочем літератури, – теж, звичайно, озброїлася магнетофоном. Вона з чоловіком придбала його, як тільки вони вирішили стати літераторами. Бо говорити вони ще сяк-так утнуть, в Адусі Адольдізни щелепи, як у саранчі, а це, власне, і головне. Хіба письменникові конче вміти писати? Такий погляд користувався пошаною сто років тому, в ту відсталу епоху, коли не існувало магнетофонів. Тепер письменник може бути навіть анальфабетом. Пощо морочитится, коли існують магнетофони? Наговорив – і готове. Насолоджуйся, скільки душі влізе. Ну, вони й насолоджуються. Адуся Адольдівна з своїм чоловіком тягають свій магне- тофон для надхнення усюди, де тільки ступлять. Дехто каже, що вони й сплять із магнетофоном, бо щойно одне з них розтулить вуста, друге негайно пускає стрічку, щоб ні один перл їх красномовности не поринув у небуття. І це ще не все. Далеко не все. Крім власної продукції, вони також записують на плівку геть чисто все, що з їхнього погляду будь-хто вдало сказав. Це вони називають «лятентними інспіраціями» і видають за своє. Отож якби вам закортіло щось цікаве висловити, вважайте, бо підхоплять, як гарпії, і позбавлять вас авторства. Оскільки вони непохитно вірять, що магнетофонний Пегас несе їх на Олімп, де їм куритимуть тиміям і напуватимуть амброзією, особливо тиміям.
– Я мав знайомого на ім’я Тиміям, який виїхав за океан, – сказав я і похопився, що неввічливо говорити про людину, якої товстун ніколи не побачить, та й зрештою Тиміям не доводився мені аж таким близьким знайомим. Просто я його знав, і він кілька разів купував
