Герострати - Емма Іванівна Андіївська
– Як я сходжу на пси, як мені гірко на душі, депресія або ноеталгія, я приходжу сюди, щоб порозважатися. Бож типки, які тут збираються, включно з господинею, – суцільна розкіш. Таких просто не вигадаєш. Що не фігура, то скарб. Вже один Flamen dialis чого вартий!
– Пробачте, хто?
– Flamen dialis – це той лисий дядьо в крайньому кріслі праворуч, біля кудлатої голови. Ви хіба його не знаєте?
– Я тут нікого не знаю. Я прийшов сюди виключно, щоб довідатися, чи буває тут мій… клієнт. Справа в тому …
– Ну, то нічого, не переживайте. Ще пізнаєте. Flamen dialis читатиме сьогодні один з своїх чергових есеїв, звідки ви довідаєтеся, який він, Flamen dialis, геніяльний і надзвичайний. ч Семирічним хлопчаком він уже коментував Канта, а згодом або й рівночасно (залежно від настрою) Айнштайна або щось Подібне. Найзворушливіше, що в нього кожного разу прокидаються нові таланти, про які він день до того, – та що там День, годину або хвилину до того, як почати говорити, – і сам не догадувся. Та це, звичайно, дрібниці, на які звертають увагу лише кволі розумом. Головне, що всі генії світу перед ним Ніщо, травичка, призначена коровам на харч, бо хто вженеться за його всебічністю? Протей і той спасував би… Flamen diaьs неперевершений. То він геній-лікар, що у п’ятирічному віці, – мовляв, геніяльність проявляється рано, пригадай Моцарта, – травами, цілющість яких він відкрив і яких ще досі, крім нього, ніхто не знає, вилікував невигойно хворого дядька. Дядько цей згодом (бо як же інакше) його мало на руках не носив. Ба більше, ходив за нього в Єрусалим молитися (залишки неперетравленої романтики 19 століття, але, як відомо, романтика завжди звучить ефектно, особливо для..) і був відданий як раб. Рабів завжди приємно мати, вони поповнюють біографію, навіть як рабство нібито вже й не існує. Імовірно, саме тому цей дядько, залежно від обставин, перетворюється на тітку або бабцю, дитину або юнака, так що під кінець виявляється, що Flamen dialis вилікував від тієї самої хвороби не тільки дядька, а й легіони різного люду, притримуючися напевно засади: хто вилікував одну людину, той міг вилікувати й мільйони, а тому вести якісь там педантичні обрахунки – лише ознака поганого тону. Кожного разу як Flamen dialis розповідає цю історію, вона набирає щораз інших форм. Не встигнеш привчити вухо, що він експерт у науці, як він уже експерт у мистецтві, знавець картин, приміром. Ну і тоді вже сиплються уточнення на зразок таких: коли в державних музеях будь-де в світі закуповували картини, то його, тоді ще ледве семирічного хлопчика спеціяльно виписували з Жмеринки за кордон, щоб він сказав своє вирішальне слово, як найвищий авторитет, без якого найславетніший музей пропав би і перетворився б на смітник. Всебічности його немає меж.
– Всебічности його немає меж, – відвернув мою увагу від товстуна тоненький голос згори, який октавою нижче повторили труби, і мені на мить здалося, що все навколо мене валиться і я бачу, як з розпечених уламків утворюється крижане прозоре озеро, на березі якого я стою по кісточки у воді і роблю руханку, яка нібито допомагає утримувати це озеро. Поруч мене з кущів вискакують дітлахи і, галасуючи, плигають у воду, яка негайно висихає, щойно я виходжу на берег. «Це озеро означає» … – подумав я, та мене зупинив товстун.
– Це означає зайвий раз, – сказав він, – що всебічности його нема меж, і вона щораз прогресує. Ви мені просто не повірите. Проте я вам присягаюся, якщо, наприклад, сьогодні хтось із присутніх говоритиме чи про славетного якогось маляра, чи композитора, чи політика, чи літуна, чи шахматиста, чи навіть плавця, то завтра Flamen dialis, і оком не змигнувши, напише есей або спогади про те, як він, у ледве чотирирічному віці, створив шедеври в малярстві, в дванадцять років дістав першу нагороду за плавання на такій то олімпіяді, хоч усім відомі прізвища справжніх учасників, серед яких його не подибаєш, у чотирнадцять вирішував війну на близькому Сході, затьмаривши усіх тодішніх політиків, а в шістнадцять років на плянері перелетів Атлантійський океан і тому подібне.
– Вибачте, будь ласка, ви напевно знаєте і мого клієнта, – вимовив я, тільки мій сусіда мене, здається, не чув.
– На Flamen dialisa можна ставити гроші, як на коня, з певністю, що ніколи не прорахуєтеся, – продовжував товстун, ігноруючи мене. – Я, щиро кажучи, просто з нетерпінням чекаю, коли він проспіває свою лебедину пісню, тобто оповість, як він разом з Богом або й самотужки створив всесвіт. Бо те, що за його темпів він ще колись дійде до цієї розповіді, для мене безсумнівне. Мені цікаво лише знати – коли. Не подумайте, ніби це якась примха з мого боку. Ось вам хрест святий! Почувши його, ви самі зрозумієте моє нетерпіння, бо я вже роками ніяк не спекаюся думки, бачачи його, коли ж, нарешті, він сповістить про свою участь у створенні світу, бож і так усім ясно, – без нього творення світу не могло відбутися. Творення світу, таке поле діяльности – і без нього!
Творення світу у зозулястих глибинах,
Де провівали подуви передостанні
Віддихом всеохопним …
Коні…
Flamen dialis мені найбільше подобається, коли він так, ні сіло, ні впало, як грім з ясного неба, без жодного приводу, а часто і без зв’язку з тим, що він у ту мить саме виголошував, починає невідомо в який раз описувати свої незчисленні шедеври, які кожного разу через непильність і нерозуміння, через надмірну духовну імпотенцію сучасників загубилися і тільки час від часу виринають на поверхню, лише (о, іронія долі) не під його, а під чужим прізвищем, так що й довести годі, що то його, Flamen dialisa, шедеври. Мовляв, така вже доля геніїв: обкрадають їх! Шкода, що сьогодні не прийшов молодший його напарник; його, так би мовити, духовне дзеркало, тоді б ви оцінили Flamen dialisa у повній його красі. Дзеркало, напевно, набралося і десь валяється в нецензурному вигляді. Вони подібні один до одного, як дві краплі води, навіть висловлюються однаковими зворотами, і саме за цю подібність ненавидять один одного до самозабуття. Це щось просто таки потрясальне. Як почнуть, бува, сваритися, а сваряться вони кожного разу, як зустрічаються, перераховуючи кожен
