Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
— От бачите! Вона вже перевернулась на католичку!
Грушевський ухопився за голову, та Шептицький, щоб покінчити з забарною дискусією, поважно підсумував:
— Не забувайте, пане професоре: у Франції та Англії ставлення до колишньої царської Росії було незрівнянно кращим, ніж до нинішньої Росії, революційної. Отже, колишні російські, царського корпусу, дипломати мають у вищих англійських та французьких сферах велику прихильність. Те, що ми користатимемо з їхніх послуг, викличе в західноєвропейських колах щиру симпатію до нашої справи. Зважте на це. Війну ще не закінчено, російська армія…
— От–от, армія, графе! Саме про це нам з вами і треба поговорити особливо серйозно! Хочу вас поінформувати…
— Зараз перейдемо до проблеми армії, пане професоре, але як будемо з дипломатичним представником до Англії?
— А хіба що? — здивувався Грушевський. — Ми ж договорилися вже, що — Трубецькой!
Розмова перейшла до армії.
5
Сяючи цілим обличчям, Грушевський підсунув через стіл Шептицькому купу телеграм від військових частин, що вимагали українізації, і поінформував, що він вирішив у найближчому часі скликати український військовий з'їзд — з представників національних рад, утворених вже по всіх фронтах. З'їзд мав вимагати від Тимчасового уряду широкої українізації частин та передислокації їх на Україну.
— Ми матимемо тут, у гарнізонних постоях великих міст України, своє національне військо! — патетично вигукнув Грушевський на завершення свого повідомлення. — І це дасть змогу Центральній Раді спертися на збройну силу для виборення своїх домагань!
— Цілком слушно! — дав і своє схвалення Шептицький. — Одначе поправніше було б передислокувати українські частини не в тилові гарнізони, а на позиції Південно–Західного та Румунського фронтів і вимагати від Тимчасового уряду найменувати цей фронт — українським.
— А! Так, так! — погодився Грушевський, гірко жалкуючи, що така думка не спала йому. — Це буде дуже поважно: український фронт! — Раптом він схаменувся. — Але ж, графе, чи ж ви за те, щоб українське військо активно діяло проти австро–німецького блоку?
— Аж ніяк! — спокійно відказав Шептицький. — Але ж зібрана в кулак армія буде міцнішою підпорою Центральній Раді. Прецінь, водночас цей же фронт може виявитись небоєздатним, якщо проти нього з тамтого боку стоятимуть теж… українські частини. Навіть святе Євангеліє, пане професоре, говорить, що брат на брата…
— Цілком слушно! — поквапився дати своє схвалення і Грушевський. — Я саме про це й думав у подальшому. Ви маєте на увазі наш легіон «Січових стрільців»?
— Не тільки, пане професоре. Я маю також на увазі і ваші, тобто наші «Сині жупани».
Шептицький мав на увазі дивізію так званих «синьожупанників» — друге, після легіону «галицьких січових стрільців», українське військове формування, утворене «Союзом визволення України» та окроплене благодаттю з кропила галицького митрополита ще перших днів війни.
Дивізія «синьожупанників» іменувалась так тому, що всі її солдати та офіцери були зодягнуті в сині, запорозького крою, жупани та шаровари і в високі смушеві шапки з синім верхом та золотою китичкою на кінці, — як з малюнка до ілюстрованої історії України, по розділу сімнадцятого віку.
Сформовано дивізію «синьожупанників» — німецьким генштабом і на території Німеччини, в німецьких містах Зальцведелі, Вецларі та Міндені Ганноверському, — з українців — полонених Східної, російської, України. Під керівництвом німецьких інструкторів полонені відбували постійну муштру, а в «просвітах», організованих на території таборів, провадилась широка пропаганда за відокремлення України від російської держави.
— Мушу поінформувати пана професора, — додав ще Шептицький, — що від дня вибуху революції в Росії та появлення, отже, близької перспективи на українську акцію, з полонених українців по австрійських концтаборах у Фрайштадті, Раштадті, Йозефштадті та Терезієнштадті австрійський генеральний штаб також почав формувати подібні дивізії. Козакам справляється гарну одежу сірого кольору: жупани, шаровари та кепі–мазепинки. Отже, маємо ще «сірі жупани»! Таке опертя з Заходу дістане український фронт, якщо Центральна Рада спроможеться його утворити… Звичайно, тут, у столиці, для безпосереднього підпертя Центральної Ради годилося б мати спеціальну військову частину…
— О! — зразу відгукнувся Грушевський, зрадівши, що може нарешті похвалитися і собі. — В Києві таку частину вже сформовано, любий графе! Три тисячі двісті багнетів!
— Коли?
— Щойно! — Грушевський поглянув на дзиґарі. — Чотири години тридцять хвилин тому.
Така військова точність мала справити особливий ефект.
І справді, Шептицький був зіритований. Вірна католичка Софія погано виконувала свої обов'язки при православному голові Центральної Ради. Суворий пастир накладе на неї тисячу поклонів перед фігурою непорочної Діви Марії! В своїх інформативних сповідях душпастиреві вона нічого не дописувала про такий… демарш.
Тимчасом Грушевський смакуючи інформував докладно:
— Пополудні, на Сирці, де знаходяться казарми для маршових батальйонів фронту, відбулося це виключної ваги національне свято утворення української національної армії. Я не був присутній на святі. Пан граф розуміє, звичайно, що моя присутність, як голови Центральної Ради, була б — не політичною. Адже, про око людське, утворення цієї частини повинно виглядати як самостійне волевиявлення самих вояків, — щоб ніхто не міг закинути, що це відбулося під тиском Центральної Ради. Добровільний київський військовий клуб імені гетьмана Полуботка, за моїм дорученням, певна річ, повів між солдатів та старшин
