Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

полюванням на вальдшнепів, кроншнепів та куріпок. Куріпки, кроншнепи та вальдшнепи дуже гарно гніздилися і в маєтку графа Шембека київського, і тому цілком зрозумілим було бажання молодого спортсмена постріляти цих принадних пташок на російській Україні. Молоді графи полювали залюбки, а у вільний від мисливства час клопотались всякими іншими справами: вірний католик граф Андрій Шептицький дуже цікавився тим, як задовольняються релігійні потреби місцевих, що проживають на Україні російській, католиків, і, натурально, заходжувався максимально сприяти задоволенню цих законних духовних потреб. Стараннями молодого, але побожного драгунського офіцера та його друга, теж побожного молодого графа Шембека київського, було значно активізовано духовне життя католицьких братств на російській, православній Україні. В селі Бородянці, наприклад, де на той час з двох тисяч мешканців числилося католиків лише двадцять, була збудована благоліпна католицька каплиця і навіть замешкав парох католицького обряду — ксьондз. Одночасно подібні каплиці збудовано ще в кількох селах Київщини, Поділля та Волині, а по більших містечках — навіть костьоли. Було також піднесене перед київським генерал–губернаторством клопотання про побудову другого — невимовної готичної краси — кафедрального костьолу в самому місті Києві на вулиці Великій Васильківській. При кафедрі була зразу заснована і католицька семінарія, — щоб готувати пастирів для католицьких душ на Україні сущих та тих, які ще малося на думці привернути до католицького обряду в подальшому. Певна річ, що в постійних клопотах з справами церкви молодим графам, Шептицькому та Шембекові, доводилось частенько навідуватись до Києва, і у вільну годину вони полюбляли далекі прогулянки по мальовничих київських околицях. Особливо полюбилися їм дикі місця поза Печерськом, де на лоні чудової природної краси розташовані були фортечні будови та порохівниці Київського військового округу, що межувала на той час з кордонами Австро–Угорщини…

Така була перша поїздка Шептицького до Києва, мало не за чверть століття перед дев'ятсот сімнадцятим роком.

Зрозуміло, що про плідні результати свого спортивного вояжу граф Андрій звітував. Він звітував у генеральному штабі австро–угорської армії у Відні. І в Римі, у Ватикані, особисто папі Леву XIII. Бісмарківський план «дранг нах остен» для імперських династій Габсбургів та Гогенцоллернів цілковито збігався з планами Ватикану щодо поширення католицизму на схід — з кінцевою метою перенесення столиці Божої імперії в Єрусалим, ко Гробу Господню, щоб звідтам правувати над цілим католицьким світом в обох півкулях землі.

Результати звітувань були такі.

З генштабу драгунський офіцер вийшов з орденом за військові заслуги, одначе стрічка ордена була пришпилена не до вилогів драгунського мундира, а до лацкана цивільного смокінга: Шептицький був демобілізований з армії.

В резиденції папи Шептицький, проте, залишив і смокінг: з Ватикану він вийшов у підряснику монаха, послушника єзуїтського ордена василіан. Граф Андрій раптом присвятив себе цілковитому служінню Богові.

Послушенство в чернецькому ордені, яке для всіх, хто шукає єднання з Богом, твердо терміновано щонайменше шістьма місяцями, було, проте, спеціальним рескриптом святої конгрегації у Ватикані для молодого ченчика Андрія зменшено… тільки до місяця. За місяць він став повноправним єзуїтом, за рік дістав права священнослужителя, за десять років пройшов усі ранги католицької ієрархії — аж до високого сану єпископа, на якого висвячений був у Станіславі. А невдовзі зовсім молодий роками граф Шептицький посів і найвищий на теренах діяння греко–католицької церкви в Галичині духовний пост: став митрополитом львівським у святій резиденції на горі Святого Юра, намісником на західноукраїнських землях папи римського, який сам, як відомо, є намісником Бога на землі.

Незадовго перед тим відбулась і друга поїздка графа Шептицького до Києва — кафедральний костьол невимовної готичної краси був уже побудований. Мило було завітати і в Бородянку з куріпками, кроншнепами та вальдшнепами, до старого друзяки, російського графа Шембека, австрійський брат якого дістав тимчасом червону кардинальську мантію.

Одначе справедливість вимагає відзначити, що Шептицький не був присутній при освяченні нової київської кафедри на Великій Васильківській. І взагалі отець–єзуїт прибув на територію Російської імперії не в душпастирській сутані, а… в світській одежі. Він знову вирядився в смокінг — і став зовсім на себе не схожий. Втім, і паспорт був у нього… на чуже ім'я.

Справедливість вимагає відзначити також, що ця нікому не відома особа… необачно загубила свій фальшивий паспорт через проріху в кишені смокінга і була вислана царською поліцією за межі Російської імперії…

Саме цей казус і мав, очевидно, на думці Шептицький, згадавши про сакраментальність обставин при відвідуванні древньої столиці України.

4

Слідом за Грушевським Шептицький теж поглянув на дзиґарі в кутку.

— Мені залишилося гостювати у вас, шановний пане професоре, ще цілу годину. Про найважливіше ми встигнемо домовитись. Одначе в подальшому виникне ще чимало справ, і ми обоє потребуватимемо постійного контакту. Тому нам потрібна буде людина, яка б могла підтримувати між нами щирий зв'язок. Прошу запам'ятати: Київ, Дарниця, місце постою бельгійських авіаторів, що діють у складі російської армії, — капелан частини, парох тернопільської кафедри до війни, отець з ордена редемптористів Франц Ксаверій Бонн. Можете, пане професоре, цілковито покластися на отця Франца Ксаверія: мій особистий друг, прихильник нашого національного відродження, щирий український патріот.

Грушевський здивовано звів брови:

— Бельгійський чернець і — український патріот? Не лізе у ворота, пробачте, графе…

— Прошу, не дивуйте, пане професоре! Бельгійський орден ченців–редемптористів вже віддавна спрямований для ширення слова Божого на землях України та Білорусії. Тому й провадимо нині, поруч з заокеанською еміграцією українців з Галичини, ще й еміграцію до Бельгії: в Брюсселі та Льєжі нині маємо наші національні колонії. Вважайте, пане професоре: нинішній намісник Бога на землі папа Бенедикт п'ятнадцятий є великим прихильником греко–католицької церкви і вважає всіх українців своїми чадами. І ми від щирого серця кажемо про папу Бенедикта, що він «наш український папа». Незважаючи на вашу… гм, сказати б — академічну неприхильність до