Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
Графиня Гагаріна знову кинула злющим поглядом на свого святого патрона. Знавши добре кілька європейських мов, і навіть російську, стара ханжа аж нічогісінько не могла второпати по–українському. А зрозуміти розмову їй було конче потрібно не тільки через звичайну жіноцьку цікавість, а ще й з прямого обов'язку: святобожність та цілковитий відхід від мирських справ не перешкоджали їй, давній англоманці, служити інтересам англійської розвідки.
Втім, митрополитові це було відомо, і, розуміючи, що розмова переходить у конфіденціальний план, він кинув ласкаво обом своїм тілоохоронницям:
— Ви можете йти і відпочити, діти мої. Христос з вами!
Кинувши отруйний погляд змії, святобожа мегера, а з нею й тихий янгол–хранитель, черниця–князівна, вийшли з кабінету геть.
2
Коли двері причинились і Грушевський з Шептицьким залишились вдвох, Грушевський мовив не без єхидства:
— Маєте рацію, графе! Сили небесні, вашими молитвами, звичайно, допомагатимуть, однак сили земні чинять шалений опір.
— Хто? — коротко запитав Шептицький. — Тимчасовий уряд?
— З Тимчасовим урядом ми знайдемо спільну мову, особливо якщо й надалі відіграватиме в ньому провідну роль добродій Мілюков. Однак є ще сили, які претендують на владу на нашій українській землі.
— Прошу точніше, пане професоре?
— Наприклад, робітники, ваша мосць. Либонь, ви — з вашого багатогранного життєвого досвіду — добре знайомі з цією соціальною категорією?
Грушевський з насолодою підпустив Шептицькому цю шпильку. Він натякав на повстання строкових у карпатських маєтках графа Шептицького, що відбулося перед війною і було придушене силою австрійської зброї. Він мав на увазі також страйк на львівській паперовій фабриці «Біблос», який завдав ще більше клопоту: адже графу, власникові фабрики, треба було придушувати страйк так хитро, щоб не відсахнути страйкарі від віри, яку поширював і зміцнював митрополит.
Шептицький кліпнув недобрим оком на Грушевського: шпильку він прийняв — у двобою всі засоби добрі.
— Робітники на Україні мітингують під гаслом «Нехай живуть Ради!» — пирхнув Грушевський. — Точнісінько, як у Петрограді, що, сподіваюсь, не проминуло вашої уваги?
— Ах, он воно що! — спокійно мовив Шептицький. — Але ж, любий пане професоре, утворений вашими наполегливими стараннями найвищий орган відродження української нації прибрав надзвичайно вдалої назви: Центральна Рада! Рада — я підкреслюю. По–російському це й означає «совіт». «Да здравствуют Советы!» — «Хай живуть Ради!», отже, і «Центральна Рада» — насамперед! Мої компліменти вам, шановний пане професоре! З–під вашого пера завжди йшли в життя слова мудрі і далекоглядні.
— Ах, облиште!.. — буркнув Грушевський. Він і на старості літ ніяковів, коли його улещували компліментами.
— Як Бога кохам, пане професоре! — Шептицький з насолодою вимовив цю вульгарну божбу: остогидлих наглядачок–святенниць поблизу не було. — Справді–бо! Ви — Центральна Рада! Тобто, натурально, ви прагнете до того ж, до чого прагнуть ваші робітники, коли виповідають свої прагнення гаслом «Хай живуть Ради!» — Шептицький зітхнув. — Нічого не поробиш, пане професоре, зараз, в Росії, вони — сила: революція зачерпнула глибоко з надр…
— Що ж ви пропонуєте, — сердито огризнувся Грушевський, — прийняти і нам демагогію… Леніна — про соціалістичну революцію?
— Аж ніяк! — знову спокійно відказав Шептицький. — Але буде зовсім добре, якщо українські трудові верстви саме вас, Центральну Раду, і вважатимуть виразником своїх домагань. Бог напоумив вас, і ви вчинили прозірливо. Тепер дійте далі мудро: нехай в Центральній Раді і справді будуть представлені широкі верстви простих людей.
Грушевський поблажливо посміхнувся. Митрополит пас задніх. Нехай же відразу і знає це своє, заднє місце. І Грушевський сказав:
— Я щасливий, графе, що ви підтримуєте мою ідею. По всіх повітах і волостях я утворюю зараз «селянські спілки» — звичайно, з елемента, міцно зв'язаного з землею, отже національно–свідомого, а не з якихось там зайд та перебендь. Невдовзі я скличу з'їзд делегатів «селянських спілок», які й оберуть до Центральної Ради своїх представників.
Шептицький уважно вислухав і схвально кивнув:
— Чудово, пане професоре! Божий промисел кермує вашим прозірливим розумом. Прецінь, вашу геніальну ідею варто розвинути далі. Нічого не поробиш, пане професоре, — знову зітхнув він, — але, всупереч вашій блискучій концепції, вони таки є на Україні — українське робітництво. Треба, пане професоре, щоб українські робітники, або, як кажуть тепер — пролетарі, — теж надіслали своїх послів до Центральної Ради. Тоді для української справи і не буде страшне гасло «Хай живуть Ради»: ви ж спрямуєте діяльність Рад на боротьбу за національне відродження, а не на потурання темним плебейським інстинктам та небезпечній фразеології більшовиків. О, то буде нелегка справа, пане професоре, серцем співчуваю вам і молю Бога для вас о поміч!
Шептицький на мить молитовно звів очі догори.
Грушевський спересердя не міг всидіти на місці — він все підхоплювався з крісла і знову сідав, все поправляв пенсне на носі, все жмакав бороду і тяг її до рота. Шептицький наважувався замахнутись на незаперечність його наукового авторитету, насмілився закинути сумнів щодо його такої гарної концепції: нації без пролетаріату — з одного боку, та без буржуазії — з другого! Цього Грушевський йому ніколи
